Сьогодні ввечері дістався мені особливий спокій, який я так довго шукав у жаркому полудні. Я сиділа на лавочці під візком у центрі Києва, біля зупинки, і спостерігала за людям, які поспішали по своїх справах. Поруч зі мною, схована в тіні, сиділа моя кішка Мушка лише одна, крихка, але така тепла, немов маленька вогняна лампа, що охолоджує душу.
Тепер, коли літня спека проникає в кістки, я памятаю, як ще два тижні тому Мушка знайшла залишки низької трави, що вмерзла під першим крихким морозом. Вона з’їла її до останнього кореня, і я відчула, ніби полегшилася. Той маленький листок вмятився в її нутрі, заглушаючи палкий жар, який горів під шкірою і в глибині живітка.
Хтось сказав, що кішкам девять життів, а я впевнена, що у Мушки лише одне, і воно таке крихке й незамітне, як подих вітру над Дніпром. Це життя неможливо відродити, та його можна віддати, якщо кішка захоче.
Мушка тримала свої лапи, ніби вючись у цю мить, і не бажала втрачати свою крихку сутність у безмежності. Вона почала шукати людей, які вже втратили свою душу Іних людей, які, здавалось, лишились пустими оболонками, без енергії, що тримала їх на цій землі. Їхні кроки і мови були знайомі, проте в них не було тієї внутрішньої сили, що підвищує життя.
Ті, хто втратив дітей, коханих, батьків, ставали бездушними роботом, що лише їсть і говорить. Людям важко помітити їх, а кішкам ні; вони обережно уникають таких зустрічей. Проте сьогодні Мушка вирішила піти назустріч Іним.
Коли я помітила, як Мушка сховалась поруч зі мною, я відчула хвилю холодного подиху, що прошарував її гарячий дух. На вулиці зявилася молода жінка кривава краса, на імя Олеся, що не виділялася серед натовпу, проте я відчувала її холодний вакуум, мов порожнечу в її очах.
Олеся схилилася, щоб погладити кішку, і Мушка, обхопивши її запястя, піднялась аж до плеча, втягує в себе візерунок її пальців, наче намагається не відпускати. Жінка, здавалось, не могла протистояти, адже і у неї, і у кішки вже не залишилося сил. Два втомлених створіння знайшли одна одну.
Вночі, коли нічний тишок огортав будинок, Мушка підползла під плед Олеся. Вона не знала, що робити, і лише інтуїтивно розташувалася поверх холодного тіла. Жар власної крові підганяв її Мушці треба було встигнути.
На четверту ніч Олеся прокинулася, і голос її мяко прошепотів:
Я чекатиму тебе, мамо Але не зараз. Як добре, що ти мене відпустила!
Вона забула, як це потрапляти в пар, відчувати страх, жаль, співчуття. Кішка, що лежала на її животі, мерехтіла в темряві вогниками очей.
Господи, яка ти гаряча прошепотіла Олеся, торкаючись кішки, і відчула, як її шкіра стала вогняною. Кішка зітхнула, хрипко постукуючи.
Мушка була розчарована, вже майже передала своє життя, коли Олеся різко прокинулась і почала стискати її живіт, що вже був болючим і слабким. Тепер болі неможливо уникнути, і ні чужа, ні власна життя не врятувались.
Хто сказав, що кішка має девять життів? У неї лише одне, яке можна віддати, якщо це потрібно. Але Олеся не потребувала кішкової жертви.
Ще кілька годин, шепотіла я, спостерігаючи за кішкою, і ми могли б врятувати її.
Ветеринарка, що працювала в нічній клініці, заспокоювала плачучу жінку, що вийшла з темряви з кішкою в руках, порушивши свій спокій під час чергування.
Час пройде, сказала вона, я ще подивлюсь за нею, а ви вже можете йти. Не плачте… Ви встигли!
У кішки немає девяти життів. У неї лише одне, яке вона може подарувати, якщо захоче. І, можливо, і ви зможете повернути це життя назад, поділившись його з тими, хто його потребує.
