— Ой, Соломіє, як добре, що тебе під дверима зустріла! Тоді й нагору підніматись не доведеться! — ледве переводячи дух, вимовила Антоніна Михайлівна, свекруха Соломії.
— Доброго дня! — трохи збентежено відповіла Соломія.
Не можна сказати, що між ними були погані стосунки. Просто свекруха рідко приходила до них у гості, бо всю себе віддавала доньці Христині.
— Соломійко, позич п’ять тисяч. Христю з Данилком у санаторій збираємо. То одне треба купити, то друге. А цени нині такі, що аж очі вилазять! Сама розумієш… — свекруха закатала очі, цмокнула язиком.
Соломія знову відчула, як у ній все закипає. Скільки разів у думках вона повторювала: «Я вам не банкомат!». Сказала б це і свекрусі, і самій Христині. Прямо в очі, щоб нарешті припинити це вічне жебракування!
Але слова так і залишалися в голові. Антоніна Михайлівна — мати її чоловіка Юрка, бабуся їхньої донечки Марійки. Сказати — означало розпочати відкриту війну, зіпсувати стосунки, внести розкол у родину. Соломія дуже переживала за почуття Юрка, адже йому довелося б розриватися між дружиною й матір’ю. Тому вона мовчала. Але розуміла — далі так не може. Вона глянула на свекруху, серце стиснулося, але рука вже сягала у сумку за гаманцем…
…Соломія поверталася з роботи у поганому настрої. Чергова перевірка, ревізори прискіпуються до кожної дрібниці, а шеф лається на всіх підряд. Жінка затрималася на три години, потім заїхала до крамниці, а тепер треба готувати вечерю, вчити уроки з дочкою, підготувати одяг на завтра… Справ — як піску в морі.
Втомлено піднімаючись сходами, вона відчинила двері квартири своїм ключем.
— Мамо, привіт! Нам завтра треба проект про звірів зробити. Ти мені допоможеш? — назустріч вибігла восьмирічна Марійка.
— Звісно, Марусю. Зараз переодягнуся, вечерю швидко зроблю, і подивимося.
Соломія поставила сумки на кухні, пройшла у кімнату.
— О, Соломійко, і не почув, як увійшла. Чого така похмура, знову на роботі клопоти? — спитав чоловік.
— Так, чергова перевірка. Як завжди! — махнула рукою Соломія.
— Слухай, я матері переказав три тисячі. Вони Данькові на весняний комбінезон просили.
— Юрку, може, вже годі їх годувати? Адже в Данилка є батько, нехай він його й одягає! Чому їхні проблеми завжди падають на нас, як каміння на голову?!
— Соломійко, ну чого ти розпалюєшся? Ти ж знаєш, яка там ситуація…
— Яка, Юрку?! — жінка ледве стримувалася, щоб не закричати.
— Христі роботи знайти не вдається, колишній аліментів не платить, мама їм всю пенсію віддає… Невже від нас щось утече, якщо ми хлопцеві комбінезон купимо? Ти ж працюєш, і я також…
— Ось саме тому, Юрку! Ми обидва працюємо! Чому ми мусимо чогось позбавляти свою дитину й віддавати гроші в іншу родину?! Поясни мені! — Соломія відчула, як кров ударила в обличчя.
— Соломійко, давай не сваритимемося через дрібниці… Пішли, допоможу тобі з вечерею.
Христина — молодша сестра Юрка. П’ять років тому вона вийшла заміж за «заможного підприємця» Руслана.
— Ой, Христінка з Русланом знов у Єгипет полетіли! У такому розкішному готелі живуть! А ти, Соломійко, цілими днями у своїй бухгалтерії сидиш — і користі нуль! — Антоніна Михайлівна не пропускала нагоди похизуватися, як добре живе її донька.
А потім виявилося, що «підприємець» і його дружина набрали крeдитів на красиве життя. Гроші швидко розтратили, і почалося…
Спочатку подружжя з’ясовувало, хто скільки позичав і хто кому винен. Коли про все дізналися, в них уже були серйозні прострочення. Дзвінки з банків, погрози судом і так далі.
Руслан свої проблеми вирішив швидко — просто пішов і зник у невідомому напрямку. Ходили чутки, що в’їхав за кордон.
А от «дружина підприємця» залишилася з боргами й маленьким сином. Частину пенсії Антоніна Михайлівна віддавала за крeдити, що набрала улюблена донька. Решта ледь вистачало їм трьом на місяць — самій свекрусі, Христині й маленькому Данилкові. Треба пояснювати, що грошей катастрофічно не вистачало?
Тоді Соломія і Юрко вперше погодилися допомогти. Поки Данилко був малий, вони оплачували їм комуналку, ще й на продукти підкидали. Але щораз грошей потрібно було все більше.
— Ну а що ви хочете, цени ростуть, як на дріжджах… — вела побутову розмову свекруха, прийшовши по чергову порцію допомоги.
Соломія і Юрко допомагали, навіть у багато чому собі відмовляли. Розмірковували по совісті — родичі потрапили у скрутне становище, не кинеш же…
Перший раз Соломія збурилася, коли побачила Христину в кав’ярні, де та ніби ні в чому не була винна смакувала каву з тістечком.
— Христе, а ти що тут робиш? — спитала вражена Соломія, зайшовши з колегами пообіда”Та й до цього часу — кожного місяця — доводиться пояснювати, що наші гроші не безкрайні, а терпіння — і того менше”.
