Оленько, слухай…
Наталко, вибач, треба їхати.
Дружина дзвонила? Їдь, звичайно. Я звикла.
Наталці було важко щоразу відпускати Андрія до дружини. Так хотілося, щоб він залишався на ніч. Могли б піти в кавярню, дивитися фільм, закутавшись у теплу ковдру. Вона зварила б смачну каву…
Але все це було лише в мріях. Андрій ніколи не приховував, що одружений, має сина. Дружину не кохає, живе заради хлопчика. Чекає, поки той закінчить школу, і тоді вже піде до Наталки.
Їй було байдуже на його дружину. Чому вона має думати про щастя якоїсь жінки? Ну, була сімя, перестав кохати чоловік це ж видно по ньому, так не тримати його, відпусти. Просто Андрій гарний батько, не хоче травмувати сина.
Нічого, і на її вулиці буде свято. Через два роки син поїде вчитися, і тоді… Буде і ковдра, і кіно, і справжнє щастя. Наталка мріяла про доньку, свою копію.
Два роки проминули швидко. Вона чекала, коли ж він нарешті зробить те, що обіцяв, але щоразу знаходились відмовки.
Розумієш, у Каті мати сильно захворіла, забрали її до нас. Не можу зараз, ти ж розумієш…
Наталка зітхала і кивала. Скільки ще чекати? До пенсії?
Затримка. Щось не так… Купила тест. Дві смужки. Може, це і на краще? Треба до лікаря, щоб підтвердив.
Вона сиділа в консультації в кінці коридору, чекала своєї черги. Двері відкрились із кабінету вийшла вагітна жінка з великим животом. Під руку її вів чоловік. Невже… Це ж Андрій! Що це?
Вони вийшли, не помітивши її. Вона зайшла до лікаря.
Дівчино, з вами все гаразд? Ви дуже бліда.
Так, мабуть, гаразд… Хочу перевіритися.
Лікар підтвердив вагітність і привітав Наталку.
У вас вік уже не той, перші пологи у 35 пізнувато, але нічого. Ось недавно була пацієнтка їй 40, син випускник, а вони з чоловіком вирішили завести доньку. Гарна сімя, дружня чого б і ні?
Наталка криво посміхнулась. В голові був вир думок. Як так? Навіщо він брехав, що піде, а сам зачав дитину з «некоханою дружиною»? Довго він збирався це приховувати? Що тепер робити?
Лисичко, сьогодні не зможу приїхати, вибач…
Так, звісно. Я теж зайнята.
Чим це?
Іду в клуб із Тетяною. Набридло дома сидіти.
Який ще клуб? Тобі скільки років? Мені це не подобається!
У мене немає сімї маю право. Ти чужий чоловік, не маєш права мені вказувати.
Вона вимкнула телефон. Оце так їй у клуб не можна! Повинна, як вірна песина, чекати господаря, а він буде робити дітей і іноді заїжджати по нові враження. І так аж доти, поки не набридне.
Лише тепер Наталка зрозуміла, у якій жалюгідній ролі провела ці роки. Все найкраще дружині та синові, а вона так, запасний варіант. І йому байдуже, що час іде, їй треба народжувати, інакше буде пізно. Ну що ж, тепер у неї буде своя дитина.
Андрій приїхав без дзвінка. Плакав. Розповів, що під час пологів дружини загинула дитина донька, хоча все було добре. Дружина збожеволіла від горя, і він не знає, що робити.
Як що? Бути з дружиною у важку хвилину! Андрію, це ваше спільне горе. Навіщо ти їздив до мене, якщо у вас усе було добре? Навіщо брехав?
Це мене Бог покарав забрав доньку через тебе…
Не неси дурниць! Тільки ти винний у всьому. Брехав дружині, брехав мені, собі… Будь чоловіком іди до дружини.
Ти не розумієш… Я кохаю вас обох. По-різному. І не можу бути тільки з однією…
Все, Андрію, іди. І більше не приходи.
Вона замкнула двері й розплакалась. Їй було шкода і себе, і його дружину, що втратила дитину. Скоро Наталка саме стане матірю і тепер уявляє, як це боляче.
Андрій дзвонив ще кілька разів, приїжджав пяний, але вона його проганяла. Він так і не дізнався, що Наталка народила сина його сина. Записала на своє прізвище, а у графі «батько» поставила прочерк. Син Богдан вийшов його копією… чужим чоловіком.
За статистикою, лише 10% чоловіків йдуть від дружин до коханок. І майже половина з них повертаються назад. Скільки жінок так і не дочекались, коли одружений чоловік розлучиться та одружиться з ними, як обіцяв…
