ЗАЙВА У ВЛАСНОМУ ДОМІ
Уляна все життя вибудовувала цей дім разом із чоловіком, вкладаючи в кожну цеглину свою душу і надії. Коли сина, Остапа, одружили з Лесею, вона щиро сподівалася: в хаті стане веселіше, додасться тепла й радості. Та минуло кілька місяців і по оселі поповзла холодна тінь.
Леся розпочала свою «тиху війну». Спершу вона без дозволу Уляни переставила меблі, потім викинула її старі, але такі рідні фіранки. Уляна мовчала аби лишень син був щасливий. Але Лесі цього було замало. Вона прагнула бути єдиною господинею.
Мамо, у вас телевізор так гучно грає, у мене голова розколюється, дорікала Леся вдень.
Мамо, не заходьте, будь ласка, на кухню, коли я готую, ви мені лише заважаєте, суворо казала вона вечорами.
Синові Леся пошепки жалілася: «Твоя мама зовсім здала, постійно мене прискіпується, бурчить без упину. Мені так важко, я весь час плачу». Остап розривався між двома найближчими жінками, але потроху став довіряти дружині.
Та доля вирішила все однієї мрячної зимової ночі. Уляна захворіла, піднялася температура. Вийшовши на кухню попрохати чаю, вона почула розмову з вітальні.
Остапе, благала Леся чоловіка, я так не можу більше. Твоя мама займає найбільшу кімнату. Давай переселимо її у літню кухню? Там їй буде спокійніше, а нам простору більше. А може, хай перебереться до своєї сестри в село?
Остап зніяковіло мовчав: Ну як же так, Леся… Це ж її дім.
Був її, став наш, різко відказала Леся. Якщо вона лишиться тут я поїду до своїх. Вибирай.
Уляна не стала чекати рішення сина. Вона гордо зайшла до кімнати, хоч і бліда після хвороби.
Вибирати не треба, тихо, але чітко сказала вона. Леся, ти права: дім має належати родині. Але цей дім по документах мій. І я не збираюся переїжджати в літню кухню. Остапе, я тебе дуже люблю, але якщо ти вважаєш, що твоя мати тут зайва двері відчинені для вас обох. Збирайте свої речі.
Леся була впевнена у беззахисності свекрухи, та прорахувалася. Син, побачивши сльози в очах матері і холодний розрахунок у погляді дружини, наче прокинувся. Тієї ночі Остап залишився. Леся, грюкнувши дверима, поїхала до своїх, кричачи на прощання, що вони ще пожалкують.
Минув рік. Остап далі живе з матірю і зустрів іншу жінку, Марисю, котра цінує затишок та шанує старших. А Уляна збагнула головне: доброта ні в чому не винна, але має захищати себе. Якщо впускаєш когось у свій дім будь впевнена, що тебе не виставлять за поріг.
