Ой, діточки мої слухайте уважно, бо розповім вам, як буває, коли життя вириває тебе з рідного дому не через щастя, а через безвихідь.
Колись я вірила, що родина це скеля. Що чоловік буде опорою, що в хаті тепло йде не лише від радіаторів, а й від любові. Але вийшло ось так.
Жила у нас Марічка, дівчина працьовита, як мурашка. І на роботі встигала, і в домі лад тримала, і вечерю варила, і комуналку сплачувала. А її чоловік, Олег, цілими днями лежав на дивані, занурений у свої ігри. Раніше працював, а потім заявив, що начальник деспот, колектив отрута, і звільнився. Обіцяв, що знайде щось краще, але минуло півроку, а його «скоро» розтяглося, як осінній дощ.
А ще у них жила його мати, Наталка Іванівна. Ох, язик у неї гостріший за сокиру! Що б Марічка не приготувала все не те: то гречка пересолена, то молоко не те, то суп зарідко, то вареники розварені. А синочку своєму завжди підтакує: «Ти ж, Олежечку, не спіши, ти ж у нас розумний, з університетом!»
А Марічка тягла все на собі. І гроші заробляла, і їжу готувала, і після всіх мила гору посуду. Навіть чай із печивом носила до кімнати, бо їм було лінь підвестися.
Скільки разів вона благала Олега знайти хоч якусь роботу він у відповідь: «Не відволікай мене, я шукаю щось гідне». А мати його додавала: «Не тисни на нього, він і так страждає».
Ви думаєте, хтось її почув? Куди там! У них своя істина була: вона працює отже, вистачає. А те, що вона вже на межі, то дрібниці.
Я й сама так колись жила Памятаю, як тягла все на собі, а вдячності жодної. Спочатку віриш, що ось-ось щось зміниться, потім що терпиш заради родини. А потім усвідомлюєш: терпиш заради тих, кому це навіть не цікаво.
Кажуть, я сама винувата, що опинилася в будинку для літніх. Може, і так. Бо не пішла раніше, коли ще мала сили, не сказала «годі». А мовчала, доки не виснажилася остаточно.
Отак і Марічка тоді зібрала речі і пішла. Не знаю, куди саме, але знаю чому. Бо втомилася бути кухарем, прибиральником, джерелом доходу і ще й «недостатньою» для тих, кому віддавала останнє.
Отак, діти мої Шануйте себе. Бо якщо ви себе не шануватимете ніхто за вас цього не зробить.
