На все життя запамятав
Михайло Семенович ще у школі вирішив, що стане вчителем. Це було не просто бажання, а глибоке переконання після випадку, який з ним трапився. На дитячий розум Михайлик зрозумів: важливо залишатися справжньою людиною, і приклад був перед очима. Саме момент справжнього виховання запав у душу, а відлуння цього досвіду він проніс крізь роки.
Михайлик навчався у шостому класі. Жив разом з мамою. Саме тоді їх залишив батько: просто пішов, кинувши мамі образливі слова, а Михайло почув це:
У мене інша сімя, а ви живіть як хочете.
Михайлик назавжди запамятав ці слова. Заховався у своїй кімнаті і заплакав так, щоб мама не побачила:
Коли виросту, так ніколи не зроблю, вирішив раз і назавжди, і про тата забуду.
Так і сталося. За все життя він більше жодного разу не бачив батька й майже не згадував про нього. Було трохи боляче, бо в інших дітей були батьки, а в нього ні.
Мама працювала тоді на текстильній фабриці й ще підробляла шиттям вдома. Жили скромно, та завжди було що поїсти. До школи мама завжди намагалася одягнути Михайлика у чисте й нове, щоб син не виглядав гірше за інших. Життя тоді було у всіх майже однакове, хоча траплялися винятки.
У класі Михайлика навчався Костя. Звичайний хлопчик, як і всі інші. Одного разу батьку Кості пощастило: отримав спадщину хату у селі. Продав її й вклав гроші у свою справу став ремонтувати автомобілі у невеликому містечку на Львівщині. Справи пішли добре, зявилися гроші. Костя був балуваний, хизувався обновками, діти заздрили мовчки.
Якось Костя прийшов до класу:
Подивіться, які годинники мені тато подарував! простягнув руку, і всі побачили красивий справжній годинник.
Михайлик теж дивився на годинник із заздрістю, Костя сяяв від гордості ні в кого такого не було. Діти сумували, їм таких чудових годинників не бачити. Михайлик навіть розчарувався, але старався не показувати виду, як і решта. Тоді він ненароком згадав про свого тата:
У Кості батько нормальний, живе з родиною, а мій залишив нас
Михайлик старався добре вчитися, мама постійно казала:
Вчися, синку, як слід, тоді й життя буде гарне Я на тебе покладала всю надію.
Не був відмінником, але завжди був добрим учнем.
Того дня останній урок у класі був фізкультура. У роздягальні хлопці бешкетували, штовхалися. Костя, хвилюючись за батьків подарунок, зняв годинник і хотів покласти до портфеля, але поспішив і не помітив, як годинник упав під лавку. Михайлик це побачив більше ніхто.
В голові промайнула думка: непомітно взяти годинник до кишені. Не роздумуючи, він присів, швидко схопив годинник і поклав у кишеню спортивних штанів. Промайнуло: треба б сказати Кості я знайшов твій годинник, але не зміг.
Іван Захарович голосно сказав:
Всі швидко на майданчик, буду строїти, хлопці вишикувались, розпочався урок.
Виконували вправи, бігали, стрибали, а Михайлик думав тільки про одне:
Як би не випав годинник сорому не буде краю. Треба повернути годинник під лавку, але як? А може непомітно підкинути в Костин портфель? А якщо побачать, що ліз у чужу сумку буде ще гірше
Михайлику було важко, годинник грів кишеню, потім пролунав дзвоник, всі кинулись до роздягальні, він зайшов останнім. Костя стояв посеред кімнати і кричав:
Мій годинник украли! Він дорогий, показуйте всі кишені!
Михайлик не знав що робити, зараз годинник знайдуть у нього йому буде соромно, хлопці відвернуться.
Іване Захаровичу, гукав Костя, мене обікрали!
Тихо, що тут сталося? суворо сказав фізрук, і всі замовкли.
Годинник украли, подарунок від тата!
А навіщо ти такі дорогі годинники носиш до школи? Щоб похизуватись перед друзями? Це неправильно. Зараз розберемося може він просто впав, ніхто нічого не вкрав. Всі вишикуйтесь!
Для чого так? здивувались хлопці.
Щоб не заважали, не бігали, і легше було знайти річ. Всі в ряд і закрийте очі Якщо побачу, хто відкрив подумаю, той і вкрав.
Хлопці стали у ряд, заплющили очі, Іван Захарович почав перевіряти кишені. Дійшов до Михайлика, тихенько торкнувся кишені, намацав годинник. Михайлик застиг.
Фізрук витяг годинник і спокійно сказав:
Поміняйтеся місцями, і пересунув Михайлика із сусідом. Обережно, щоб ніхто не відкрив очі стояла тиша, Михайлик готувався до найгіршого, але почув: Ось вони, Костя. Треба уважніше стежити за своїми речами.
Всі відкрили очі, годинник лежав під лавкою, хоча в іншому місці. Костя схопив його, надів на руку, хлопці скоса дивились ніхто вже не заздрив, сам загубив, а ще обвинувачував.
Не принось до школи більше годинників, порадив фізрук і відпустив учнів.
У роздягальню зайшли старшокласники, Михайлик виходив останнім, все дивився на Івана Захаровича, чекаючи розмови. Сяк-так дійшов додому, а наступного дня боявся йти до школи раптом викликають до директора
Наступного ранку йшов до школи, мов на страту.
Сьогодні мені буде може Іван Захарович розповість все класу
Але день пройшов спокійно, уроки, перерви, навіть фізрука не бачив.
Повертався додому полегшено.
Може все обійдеться тихо, фізрук нікому не розкаже. Як би хотів одразу сказав би.
Довго себе докоряв Михайлик, твердо вирішив: ніколи чужого не брати. Так і закінчив школу, вступив до педагогічного університету.
Минали роки. Михайло Семенович давно закінчив педагогічний університет. Вчителював у школі. Якось у його класі сталася неприємна історія. У однієї учениці Марічки зникли гроші, вона поскаржилася класному керівнику.
Михайло Семеновичу, у мене вкрали гроші, і відразу згадав себе.
Уважно оглянув учнів, і відчув по наляканому погляду Катерини (українське імя). Вона з неблагополучної родини, одягнена скромно, на тлі однокласниць. Михайло знав: її батьки пиячили, і от сталося таке Катя дивилася на вчителя, очі заблистіли було соромно.
Вирішив вчинити по-своєму й сказав:
Марічко, яка сума пропала?
Назвала невелику суму пятдесят гривень. Так, правильно, ці гроші Катя віддала мені знайшла на підлозі і принесла. Будь уважніша, добре, що Катя так вчинила.
Михайло Семенович витягнув з кишені свої гроші, відлічив і віддав Марічці, наказав далі тримати гроші обачно. Діти раділи, стали хвалити Катю, а вона сиділа червона і дивилася на вчителя. Їй хотілося плакати, але зрозуміла: не має права підвести вчителя.
Після уроків Катя зачекала Михайла Семеновича, він відчував це й зайшов у клас. Вона поклала на стіл украдені гроші, він сказав:
Катю, сідай, я хочу розповісти тобі одну історію.
Катя слухала, широко розкривши очі, про хлопця Костю, який хвастав годинником, про Михайлика, якого годинник не дуже цікавив, але взяв чужий і як потім хвилювався. Розповів про Івана Захаровича мудрого вчителя.
Бачиш, він міг зламати мою долю, і мав би на те право. Але дав шанс усе виправити. Я тепер дав цей шанс тобі.
Катя розплакалась.
Дякую, Михайле Семеновичу це вперше й востаннє! Ніколи так більше не зроблю, пообіцяла крізь сльози, і він вірив.
Михайло Семенович знав Катя щиро розкаялася, все зрозуміла. Так і було
Відпуск: зустрів колишнього вчителя, сивий, з паличкою
Одного разу Михайло Семенович поїхав у відпустку додому мама була вже старенька, треба допомогти. Виходячи з магазину, зустрів свого колишнього вчителя Івана Захаровича. Той йшов з паличкою, постарів, але ще бадьорий. Привітались, сіли на лавку. Заговорили про школу, життя.
Я веду групу здоровя для пенсіонерів, усміхався колишній фізрук. Треба підтримувати людей
Іване Захаровичу, хочу подякувати вам за ту історію з годинником
Михайло, я й сам не знав, хто взяв годинник, але дякую за відвертість.
Як не знали? Ви ж знайшли в мене в кишені!
Розумієш, я тоді й сам перевіряв із заплющеними очима, щоб не дивитися на учня, як на злодія. Коли знайшов, пересунув тебе, швидко поклав годинник під лавку. Коли повернувся уже не знав, у кого він був. Я розумів: це могло тебе надломити. А тепер ти вчитель, і я пишаюсь, що ти пішов моїм шляхом це для мене справжня нагорода.
Та історія й підказала мені дорогу в житті. Я завжди вам вдячний.
Довго сиділи на лавці, ділилися новинами, Михайло радився з Іваном Захаровичем. Коли прощались, старий учитель сказав:
Знаєш, Михайле, є мудра українська приказка: Прикрий гріх ближнього, і Бог прикриє твій. Так воно і є в нашому житті.
