УЖ ЗАМІЖ НЕВТЕРПІЖ
Памятаю, як Оксана з юності мріяла про щасливе заміжжя. Нещасливе заміжжя вона вже пережила. У неї був син, Артемко, двадцятирічний, та душа й досі шукала надійного чоловіка поруч.
Було це багато літ тому. Чоловік Оксани був упійманий на такій зраді, що язик не повертається розказати. Вона повернулася з відрядження на день раніше і застала його напівроздягненим той ретельно застилав їх подружнє ліжко, а на кухні її найкраща приятелька в Оксаниній пеньюарі готувала каву! Справжня класика жанру. Розлучення було миттєве, а зрадниця-подруга назавжди зникла з її життя і з усіх контактів. Оксана навіть не лізла в болото подробиць є вина, буде й кара. Чоловік з речами опинився на вулиці, а Артемкові Оксана заборонила навіть бачитися з батьком. Тоді їй ще навіть тридцяти не було.
З того часу промайнуло вже понад десяток років. За цей час Оксана встигла захистити спочатку кандидатську, а тоді й докторську дисертації. У сорок вона вже була доктором філологічних наук, завідувала кафедрою в ніжинському педуніверситеті. Її цінували як спеціаліста, але всі десять років жіночої самотності Оксана мріяла, що ще знайде свого достойного друга життя. Вона вважала, що ще зарано їй вязати шкарпетки і шити хрестиком.
Женихи траплялись хто багатший, хто з мудрою сивиною, хто молодший, та жоден за течією її душі не приставав. Один одразу після побачення покликав Оксану під вінець, позичив у неї кілька тисяч гривень (Ми ж майже родина…) і зник. Інший шукав матір своїм дітям, був вдівець, одразу запросив її додому і попросив зготувати вечерю для всієї родини. У того діток троє найменші, як курчата. Оксана приготувала смачну вечерю, годувала діток, а потім повернулася додому й розридалася: пожаліла того тата і всіх тих дітей, та зрозуміла не потягне таку зграю на своїх плечах. Може, я й справді егоїстка, шепотіла собі.
З кожним роком вибір зменшувався, і коли вже зовсім зневірилась, коли хотіла махнути рукою на жіноче щастя, на її обрії зявився Він.
Це був студент із Марокко. Його звали Сулейман, йому було тоді двадцять вісім. Колись він вчився у групі Оксани, вона була його викладачкою. Після закінчення університету Сулейман залишився у Києві, відкрив свою автомийку.
Якось Оксана заїхала на свою Таврію на заправку і зустріла Сулеймана, власника тієї АЗС. Поговорили, згадали студентські роки, посміялись Сулейман залишив їй візитку на всі випадки життя. З того часу Оксана щотижня навідувалася то заправити автівку, то кави випити й знову побачити Сулеймана, який почав проявляти знаки уваги запрошував у ресторан, на концерт у філармонію. Оксана ніяковіла, не вірила у щирість колишнього студента, відмовлялася від запрошень.
Але Сулейман не здавався. Вона памятала його зі студентських років єдина відмінність від усіх: старанністю, добротою, врівноваженістю, а ще чудовою українською. У нього, заморського красеня, одразу закохувалися всі студентки факультету: коли Сулейман проходив повз, дівчата зітхали, як у романах. Тоді ще студент, він подарував Оксані різьблену скриньку, а всередині була записка.
Коли вона прочитала її, то покрасніла аж до вух, а тоді поблідла. Зі злістю порвала ті слова на дрібні клаптики. Пані Оксано, я Вас кохаю! було написано. Вона тоді сприйняла це за глузування: зсунула скриньку Сулейманові в руки і втекла.
Наступного дня він зайшов до її кабінету:
Пані Оксано, пробачте. Я не хотів вас образити. Ви мені справді дуже подобаєтесь.
Вона прийняла вибачення, суворо мовивши:
Добре, йдіть у аудиторію, зараз будуть пари.
Відтоді він навіть не підходив до неї, лишень час від часу поглядав з куточка. І ось, доля звела їх знову
Оксана вагалася: приймати залицяння чи відмовити? Тепер я для нього не викладачка, а просто жінка. А раптом, хай йому грець, це справжнє почуття?
Зрештою, вона піддалася долі. Почався короткий, ніби літній дощ, роман Перше побачення було незабутнім: Сулейман виявився чарівним, веселим і щедрим на кохання. Якоїсь різниці у віці не відчувалося зовсім. Оксана почувалася дівчиною з хвилями у косах, а Сулейман зрілим і мужнім.
Оксана почала називати Сулеймана по-своєму Василем, а він її жартома Лесею. І Лесі, тобто Оксані, захотілося вдруге повірити у диво. Вперше вона відчула себе бажаною, коханою жінкою. Любов її спалахнула не згасиш!
Та Сулейман не кликав Оксану під вінець він збирався повернутися до Марокко, та й сімя його чекала. Мати повідомляла: наречену Вам вже підібрали, звати її Айша, сімнадцятирічна дівчина зі шанованої родини. Та й Оксана не зважилась би покинути рідний Київ, сина, матір Родина Сулеймана навряд чи прийме зрілу наречену-українку. Куди вже мені думала вона.
Свій хліб смачніший за чужі пироги. Тому Оксана вирішила віддати все своє недоспіване кохання Сулейману, а там як буде, так буде!
Скільки ще в мене того жіночого щастя лишилося? Крихти то й усі! Буду любити його, поки дихати зможу, усе до краплі казала Оксана мамі.
Мати була категорично проти чужоземця:
Оксаночко, навіщо тобі той марокканець? Невже своїх хлопців не вистачає? Я благословення не дам! Дивись, твій колишній чоловік досі бігає за тобою, чекає, що пробачиш. Тільки скажи слово, й Артем знову матиме тата. Пробач і жили б разом!
Мамо, тату не забувай, Діма мені зрадив! відказувала Оксана.
Та він уже сто разів вибачення просив! А ти, зі своїми дисертаціями, зовсім чоловіка забула. Мужик без нагляду завжди комусь до вподоби буде. Та й не буде дуже перебирати!
А ти, мамо, чому свого чоловіка не простила? Він же теж каявся, не поступалася Оксана.
Не рівняй! Твій батько залишив мене вагітною, дітей на стороні трьох прижив а потім вернувся з чужими дітьми. Як я могла таке стерпіти? А твій Діма десять років самотній, чекає, коли ти покличеш. Артем його любить.
Ох, мамо, я й не збираюся за Сулеймана заміж, задумливо мовила Оксана. Мені для нього вже забагато років, та й дочекаюсь, коли сам піде.
Ой, доню, і стара корова ще до сіна тягнеться, зітхала мати.
Через три роки Сулейман попрощався з Оксаною. Я завжди залишуся на звязку, кохана, тільки й сказав.
Вона була готова до такого фіналу, але все ж боляче віддавати свого коханого юній Айші. На прощання Сулейман подарував Оксані ту саму різьблену скриньку, з якої усе почалося. На цей раз у ній було чарівне перстенько у формі двох янголят з маленьким серцем у діамантах.
Своє серце я залишаю тобі, Леся, промовив він, гаряче поцілувавши Оксану.
Він полетів у Марокко.
Через рік Оксана отримала від нього світлину з написом Моя дружина Айша. А за рік ще одну Моя друга дружина Фатіма. Сулейман писав, що у Марокко багатоженство дозволено законом.
Оксана дивилась на ті звіти і не відчувала ревнощів. Що вам, молоді перепілки, знати про справжнє колюче кохання? Трішки радував його сумний погляд. Значить, сумує. Може, й досі любить. А може Стара любов таки іржавіє, коли свіже повітря вдихаєш
Казка закінчилася, сторінка перегорнута. За цей час і Артем одружився, привів у дім невістку. Коли в молодих народилась дочка, Оксана попросила назвати її Лесею хотіла, щоб память про те полумяне кохання жила завжди.
Оксана простила чи, радше, пожаліла колишнього чоловіка. Вина була й пройшла. Діма діяв через тещу, а мама вже наполягла на примиренні сильною життєвою правдою:
Він давно зрозумів свою провину, та й хто з нас без гріха? Гріх не по лісу ходить, а між людьми. Не всяк від спокуси вціліє.
Оксана з Дімою тепер живуть разом, намагаються не розлучатися. А ще Оксана закінчила курси з вязання і тепер Лесі, онучці, носочки вяже с арабськими візерунками…
