Заміжня, та самотня в серці

Та ось така історія з Оксаною Сидить вона вдома, а тут сусідка Марія Петрівна на порозі з торбинкою: “Оксанко, каже, поясни мені, як це розуміти? Чоловік у тебе є чи ні? Вчора Сергія бачила, з твоєї квартири виходив! А сьогодні жранку вже його коло метро стріла з якоюсь білявкою!”
Оксана зітхнула, газету відклала, запросила сусідку на кухню. Чай саме закипав. “Сідайте, Маріє Петрівно. Не все так просто, як виглядає. Так, Сергій мій чоловік. Офіційно. Печатка в паспорті вже сім років як сидить. Але живемо окремо. Кожен у своїй оселі.”
“Як то окремо?” сусідка плюхнулась на стілець, налаштувавшись на довгу розмову. “Що ж це за родина така? І навіщо тоді взагалі заміж виходила?”
Оксана поставила гості чашку з чайком, сіла навпроти. За вікном моросив жовтневий дощик, краплі стікали по шибці, як сльози. Саме в таку погоду сім років тому й подали вони з Сергієм заяву до палацу урочистостей.
“Виходила з любові, звісно. Гадала, житимемо як усі нормальні сім’ї. Діти, дача, спільне господарство. Та ні!” Оксана гірко посміхнулася. “Через півроку дійшла чим далі, тим різніші ми люди. Він любить галасливі компанії, я тишу. Він речами всюди кинь-кинь, я порядок. Він може й тиждень не митися, а я без душу й дня не витримаю.”
“Та то розлучися!” махнула рукою Марія Петрівна. “Навіщо ж мучитися?”
“А ось тут і починається найцікавіше. Розлучитись-то не можемо. Квартира у нас одна, приватизована на двох ще до весілля. Разом її купували, пополам платили. Сергій каже: якщо розлучимося, доведеться продавати, гроші ділити. А куди тоді нам? Знімати жито? Та ми ж вже немолоді мені сорок три, йому сорок пять. Де таких грошей на оренду взяти?”
Марія Петрівна задумливо кивнула. Проблема їй була зрозуміла. “І що ж ви видумали?”
“А таке. Сергій мешкає в тій квартирі, а я купила собі маленьку однушку на Оболоні. Дешевеньку, та
Виразивши на обличчі спокійну посмішку, вона неспішно погладила Мурку, відчуваючи, як муркотіння кошеняти зливається з шумом дощу за вікном та каламутним світлом єдиної зірки, що зазирнула у відлиск скла, утепливши серце відчуттям, що ця тиша її справжній шлях.