Накривай на стіл
Даринко, побачимось за три дні! Не забудь приготувати свій фірмовий мясний пиріг. Він такий смачнючий… весело щебетала у слухавку свекруха, Ганна Степанівна.
Однак Дарина аж ніяк не відчувала радості. Завершивши дзвінок, дівчина важко опустилася на стілець. Через декілька днів була Великодня неділя. І усі родичі з боку чоловіка Андрія збиралися у них вдома в Києві.
У вас така простора трійка, вистачить місця для всіх. Ми колись з тісноти у своїх старих квартирах втомилися. А тепер є де зібратись великою родиною, сказала два роки тому Ганна Степанівна.
Тепер Дарина почала ненавидіти свою велику трикімнатну квартиру, за яку ще багато років треба виплачувати кредит. Через неї всі родичі постійно їхали до Дарини, влаштовували безлад і не давали відпочити.
На кухню зайшов Андрій і поцілував дружину у тімя.
Все з мамою домовилась? запитав він.
Так, знову святкуємо у нас. Андрію, може ти їй щось скажеш? благально поглянула дружина.
Андрій нахмурив брови.
Дарино, ми ж усе це обговорювали. Мама дуже тебе любить і твою кухню! Як я скажу їй не їхати? До того ж вона вже на пенсії. У неї вже немає сил готувати на всіх. Вона виростила чотирьох дітей заслуговує на спокій.
Кожного разу Дарина піддавалася чоловіковим вмовлянням. Але думала: «А хто про мене подбає? Де мій відпочинок у свято, чому я маю всіх годувати і прислуговувати?»
Скаржитися було марно. Дарина не хотіла сваритись і псувати атмосферу. Тож наступного дня вона пішла на закупи. За день до Великодня взялася готувати страви.
Ледве не до опівночі Дарина стояла біля плити, щоб нагодувати всіх. У гості збиралися всі діти Ганни Степанівни з родинами більше десяти людей!
Чому я одна кручуся? Невже ніхто не допоможе? Ну, не мама, так хтось із невісток? Чи вони теж на заслуженому відпочинку? бурчала вона, замішуючи тісто для пирога.
Андрій подивився на жінку здивовано.
Ти ж знаєш, мої брати й готувати не вміють, як і я. А невістки діти малі, хтось працює, хтось зайнятий. Не можу ж вимагати. Так неправильно.
А мене чомусь можна! Я теж маю роботу. Те, що працюю вдома, не робить мої дні легшими, Андрію.
Не злися, обійняв її чоловік. Все мине добре. Всі зберемося, відсвяткуємо Великдень. Будуть хвалити твої страви і настрій неодмінно підніметься.
Дарина знову поступилася. Вночі, знесилена, не могла заснути. Її переслідували думки: «Нащо мені їхні похвали? І я хотіла би прийти на все готове, не витрачаючи сил, грошей, часу».
Вранці, коли вона нарешті заснула, подзвонив телефон. Ганна Степанівна поспішала першою привітати родину старшого сина:
За годину всі будемо у вас. Я вже вчора повідомила дітям. Починай накривати на стіл, весело наказувала теща.
Дарина не могла зібратися з силами й піднятись з ліжка. Вона уявляла, як вкотре біжить на кухню за тарілками, сервірує стіл і потім сама ж усе прибирає.
Не хочу… простогнала вона у подушку.
Даринко, ти чого ще в ліжку? Мама ось-ось приїде з гостями! сердито сказав Андрій у дверях.
Вже йду, промовила вона, навіть не ховаючи втоми. “Ти зможеш, впораєшся ти сильна”, пошепки підбадьорила вона себе.
Дарина встигла усе підготувати: і гості завітали на святково накритий стіл.
…За столом стояв гамір. Родичі жваво ділилися новинами, згадували минуле. Ганна Степанівна не переставала нахвалювати Дарину:
Яка ж у нас Даринка господарочка! Все так смачно, донечко. Я й за все життя не приготувала б такого столу, вона тепло стиснула руку невістки.
Дарина приймала компліменти якусь часину, а потім все частіше виходила на балкон сховатися від тиску, розмов про дітей. Вона з Андрієм вирішили поки не поспішати з цим, а от родичів це не обходило.
Даринка! гукав голос свекрухи. Час подавати десерт! Куди ти зникла?
Ганна Степанівна зайшла на балкон:
Ти куриш? здивовано.
Та ні! Просто захотіла свіжого повітря, в квартирі задуха.
Та й справді, дітей купа вікна не відкрити. Але, будь ласка, памятай, попереду ще внуки! глузливо махнула вона пальцем.
Дарина вимушено посміхнулась. Теща цього не помітила.
Ходімо, знімемо зі столу, подаси десерт.
Йду
У залі Ганна Степанівна одразу повернулася на свій стілець, а Дарина знову все робила сама: зібрала посуд, розклала десерт, подала прибори знову без допомоги.
Це найсмачніший торт! ще раз зауважила свекруха.
Дарина втекла на кухню. Почала мити гори посуду й подумала: якби ж то купити посудомийку! Але все відкладала.
Через дві години гості почали збиратись.
Андрійчику, підвезеш мене додому? звернулася Ганна Степанівна.
Звичайно, мамо, тільки ключі візьму.
Коли Дарина залишилась сама, вона втомлено присіла на диван. У квартирі був повний безлад діти й гості постаралися.
Треба братися за прибирання, сказала вона сама собі. Якщо залишу, завтра ще більше нервуватиму.
Зітхнувши, Дарина взялася за справу. Зібрала брудний посуд, кинула скатертину й рушники до прання. Розклала залишки їжі по контейнерах. Вимила підлогу, пропилососила килими.
Я заслуговую на щось приємне після такої праці…
Дарина наповнила ванну, кинула у воду улюблену сіль, увімкнула музику. Гаряча вода потроху знімала втому з мязів. Вперше за довгий день вона взяла телефон. Там чекало повідомлення від чоловіка:
«Мама запропонувала залишитись у неї. Я буду завтра».
Як завжди подумала вона.
Андрій чудово знав, що Дарині доведеться все прибирати, та залишився у мами замість того, щоб допомогти.
Як вони зневажають мій труд, так і я ставитимуся до них, вирішила для себе Дарина.
Минув місяць непомітно. Наступав черговий святковий день. Дзвінок свекрухи не змусив чекати:
Даринко, час накривати на стіл! У пятницю їдемо святкувати день народження молодшого брата Андрія!
Звісно, стіл є. Але ось готувати цього разу доведеться комусь іншому. У мене на роботі завал, викликають до офісу. Навіть не знаю, чи встигну повернутись, здивовано зітхнула Дарина. Можливо, навіть не буду на святі…
Що? Як це?..
Ну така робота, що вдіяти.
Ну, гаразд, щось придумаємо. Дуже шкода почула вона лише у відповідь.
Всього найкращого. Дарина поклала слухавку і посміхнулась.
Провела вечір у подруги. А вранці змусила Андрія все прибирати свято ж у його брата, не в неї.
Коли наближався ювілей самої Ганни Степанівни, Дарина вирішила взяти відпустку й поїхала до батьків у Тернопіль. Подарунок передала заздалегідь із новиною:
Але ж де ми будемо святкувати?
Андрій впустить, але мене не буде вдома.
А хто готуватиме?
Можна щось замовити. Або нехай інші невістки візьмуть на себе кухню. Ви впораєтеся!
Наступні свята Дарина була вдома, але обмежилась мясною нарізкою й тортом з магазину.
Не було часу готувати, завал на роботі. Якщо хочете замовте щось.
Проте ніхто не захотів витрачати свої гроші. А до Нового року стало ясно: сидіти на шиї у Дарини більше не вдасться. І бажання родички гуртом святкувати раптово зникло.
Той Новий рік Дарина і Андрій зустріли удвох. Її план спрацював. І, піднімаючи келих ігристого, вона подумала: “Я заслуговую поваги до себе. Бо хто, як не я, дбатиме про себе і свої межі?”
Так Дарина зрозуміла щастя у родині починається з любові й поваги до себе.
