Лариса зручно влаштувалася на дивані в кавярні, чекаючи на своє замовлення, насолоджуючись улюбленим капучино та еклером перед робочим днем.
Вона часто приходила сюди, щоб підняти настрій кавою та солодощами перед початком звичайної рутини. За вікном тихо падав сніг. Лариса з насолодю ковтнула гарячий напій. Навпроти неї сиділи дві дівчини. Схоже, вони були подругами.
Слухай, нещодавно зустріла дівчину свого колишнього. Ну, правда, ні обличчя гарне, ні фігура. Що він у ній знайшов?
Може, вміє чудові вареники ліпити? Або, може, дива творити у ліжку? засміялася подруга.
Та годі тобі! Подивись на її фото у Фейсбуці. Обличчя точно не блищить.
Дівчата засміялися, а Лариса завмерла на місці. Вона згадала, як у сім років почула мамині слова, які та сказала батькові: «Ну, наша Лариска не красуня, хоч нехай хоч працьовитістю пишається».
Дорослою Лариса ретельно доглядала за своєю зовнішністю. Але як би не старалася все одно відчувала себе недостатньо гарною. Мама часто повторювала: «Тримайся, доню. Якщо не красою, то розумом зчаруй. Вчися, старайся, щоб не лишитися самотньою».
У школі вона соромилася своєї невиразної зовнішності та хлопячої фігури. В університеті навчилася стильно одягатися й фарбуватися. Навіть знайшла хлопця. Але чомусь він дозволяв собі жарти про «плоский зад» чи «велику ногу». Лариса зрозуміла: навіть якщо вона розумна, навряд чи хтось її покохає. Змирилася й жила далі.
Випивши каву з пиріжком, вона побігла на роботу. В обід треба було зайти до подруги, годувати кота й поливати квіти. Наталя поїхала на пару тижнів у Туреччину, а її чоловік рідко бував вдома. «Якщо випадково зустрінеться, він навіть не гляне на Ларису», подумала Наталя й спокійно поїхала у відпустку.
Прийшовши до подруги, Лариса першим ділом насипала їжі сонному котові Мурчику, потім взялася за квіти. У сусідній кімнаті грала музика. Дівчина впізнала мелодію й почала підспівувати: «Світить чужа зірка, знову далеко від дому» І раптом у квартирі стало так добре. У цій пісні. Серед квітів. Вона відчула себе легкою, ніби літала. Не помітила, як почала танцювати, милуючись квітами й собою.
Раптом почулися голоси.
Лариса обернулася й побачила двох чоловіків. Олег! Чоловік Наталі. І ще один. Обоє виглядали здивованими. «Який сором!» подумала дівчина.
Ларисо, вітаю. Це мій друг Тарас. Зайшли за документами. Ти так гарно танцювала, що ми не могли відвести очей. Вибач, якщо перервали.
Я мене Наталя попросила
Лариса кинулася до дверей й не помітила під ногами кота. Спіткнулася й впала на підлогу. У очах потемніло.
Опритомніла вже в лікарняній палаті.
Вітаю. Як почуваєтеся? Я Віка, ваша сусідка. У вас легкий струс, але лікар сказав, що все гаразд. Вас відвідували курєр із фруктами та молодий чоловік із квітами, привітно посміхнулася дівчина.
Дякую, ледь вимовила Лариса.
Обережно підвелася, підійшла до вікна й відкрила пакет. У ньому були фрукти, соки та її улюблені еклери. Мабуть, від Наталі й її чоловіка.
Вона взяла квіти й побачила записку. «Ларисо, вітаю. Такій чарівній дівчині, як ви, не місце в лікарні. Запрошую на виставку квітів. Відмова не приймається. Тарас».
Лариса притулила обличчя до білих хризантем, заплющила очі від щастя й кинулася обіймати свою палатну сусідку
Краса не завжди має бути яскравою й помітною. Кожна дівчина має свою красу. Іноді вона тепла й сходить із самого серця.
