**Тільки з третього разу**
Скільки гіркоти треба пережити, скільки втрат пройти, щоб зустріти справжнє щастя?
Про це часто думає Олена, їй сорок вісім, а вона все чекає чогось доброго, не втрачаючи надії. Життя її було не найлегшим, але вона не здавалась. Тепер лихо вдарило знову: вона стояла й дивилася на полумя, яке пожирало їхній будинок. Іскри розліталися далеко в нічне небо, вогонь освічував натовп. Вже підїхали пожежні.
**Втрата всього**
Пожежні метушилися, розмотуючи рукав. Нарешті потужна струя вдарила у вогонь. Стало димно, Олена, закривши ніс хусткою, з жахом дивилася на згарище. Згоріло все: речі, шафа, кухня, усе до кінця. Нічого не встигли врятувати. Будинок, де вона прожила з чоловіком понад двадцять пять років, тепер попіл.
Оленко, ходімо до мене, твій Микола вже сидить у дворі з моїм чоловіком, тягнула її за рукав сусідка Ганна, з якою вони жили дуже дружно.
Сидить, наче йому байдуже, що через нього ми лишилися без даху над головою. Ледащо я розбудила, ледве-ледве тихо говорила Олена, а сльози котилися по щоках. Ох, Ганнусю, тільки зараз я зрозуміла, як приросла до всього, що лишилося там махнула вона рукою у бік згарища. Фотографії, спогади
Нічого, Оленко, ще все буде. Тобі ще й пятдесяти нема, життя попереду, намагалася втішити її сусідка.
Вони зайшли в двір, де сиділи Микола, чоловік Олени, та Василь, господар. Микола вже трохи отямився після вчорашнього, але вигляд був розгублений.
Лено, та що ж сталося? спитав він. Звідки полумя взялося?
Звідки? Та з того, що ти заснув із цигаркою! Вона впала під ліжко, а коли я тебе розбудила, вже палало, скрізь сльози говорила вона. Скільки разів казала А тепер ми ні з чим
Микола сидів понурий. Він дивився на колишній дім, який сам колись збудував.
Лено, пробач мене, ради Бога! Більше не питиму, при людях обіцяю. От хрест святий! він перехрестився. Підемо жити до батьківської хати, хоч вона й занедбана. Підлатаємо.
Його батьки давно пили і вмерли один за одним, а хата стояла пусткою. Олена з Миколою копалися в попелі, але знайти вдалося лише зіпсовані рештки речей. Та Микола слово дотримав. З того дня не пив мабуть, стрес подіяв.
**Лишилися спогади**
Олена йшла з магазину й зупинилася біля згарища. Нахлинули спогади вона навіть присіла на лавку біля калітки. Як вони з Миколою прожили тут двадцять пять років Перші радощі, вибір шпалер, нових меблів. На Новий рік Микола приносив ялинку під стелю, і вся родина стрибала навколо неї. Ах, як раділи дочки! А першого січня бігли дивитися, що подарував Дід Мороз.
Скільки дитячих секретів і сміху чули ці стіни думала Олена. А моїх сліз і роздумів? Звідси дочки бігли до школи, а потім вилетіли у світ.
Дві доньки-погодки в Олени були від першого шлюбу. Вийшла заміж за Петра рано, ще не знаючи життя. Вони виявилися зовсім різними, не змогли знайти спільної мови. Петро виявився легковажним йому гулянки були миліші за сімю. А вона відразу завагітніла, сиділа вдома, а він пропадав десь. І народила двох доньок, сподіваючись, що чоловік опамятається.
Та де там! вимовила вголос Олена, навіть не помітивши, що говорить сама з собою. Мати казала правду, а я не послухала
У Петра був мотоцикл. Одного разу вони поверталися з села від її батьків доньки були у свекрухи. Трапилася аварія Петро загинув на місці, а вона довго лікувалася. Мабуть, ангел-охоронець у неї був сильний вижила, діти не лишилися сиротами.
Тоді були девяності. Олену скоротили на роботі, і вона вирішила переїхати до матері в село. Неподалік жив Микола із пючими батьками, інколи й сам із ними.
Побачивши Олену з дітьми, він одразу закохався. Підійшов одного разу, запросив на вечірню прогулянку.
Лено, підемо, поговоримо, зустрів її після роботи.
Гуляли недовго.
Виходи за мене, дуже тебе люблю, і твоїх доньок любитиму, як своїх, сказав він. Дім для нас уже будую.
І вона погодилася. Хоч і розуміла, що не кохає його, але хотіла, щоб діти мали повноцінну сімю. Микола був добрим господарем, любив Олену й дітей. Та батьки його часто кликали пити і він інколи не міг відмовитись. Поступово й сам пристрастився.
За що мені таке? думала Олена, сидячи на лавці. Коли ж буде щастя? Залишається радіти, що доньки виросли хорошими людьми.
**І знов лихо**
Та лиха ще не відступили. Микола підлатав батьківську хату, не пив наче прозрів. Життя починало налагоджуватись, але раптом у нього ставПерехрестившись, вона підняла очі на Матвія, і раптом зрозуміла нарешті її серце знайшло спокій.
