Спека. Катерина
Одружилися Олег і Євгенія лише через два роки після знайомства.
На щастя, вони йшли до цього обережно, мов по льоду, зважуючи кожен крок і слово. Їх можна було зрозуміти: випробувані болем та втратами почуття не завжди виявлялися істинними, а любов рідко приходила одразу й назавжди. Тому вони хотіли розібратися, що ж дісталося їм як нагорода за пережите, і чи варто довіритися новому почуттю, яке виникло після стількох втрат.
Анна Миколаївна також мовчала, не бажаючи злякати щастя сина, який змінився до невпізнання: його плечі знову розпрямились, в очах зявився блиск, а до зустрічей із Євгенією Олег готувався, як на весілля.
З Євгенією Олег познайомив маму майже одразу. Анна Миколаївна уважно придивлялась до дівчини, та не знаходила у ній жодної схожості з Людмилою, від якої Олег раніше пережив зрадливу любов. Євгенія навіть відмовилась переїжджати до нареченого.
Олеже, не треба цього. Марина Степанівна не зрозуміє. А її думкою я дорожу. Вона чудова жінка, чимало для мене зробила, та й хвора вона. Їй потрібна допомога. Давай поки залишимо усе, як є. Куди нам поспішати?
Олег змушений був погодитись. Та для їх відносин це не стало гальмом. Навпаки: довгий період залицяння дав можливість краще пізнати одне одного.
У дім Анни Миколаївни Євгенія переїхала лише напередодні весілля, і то змушено. Привід був сумний пішла з життя Марина Степанівна.
Довго жалілась на серце, але навіть турбота Євгенії і підтримка давали лише коротку передишку. Одного вечора Євгенія, повертаючись із роботи, побачила Марину Степанівну на лавці в улюбленій альтанці з листом від онука в руках. Кілька раз покликала її, та підійшовши, зрозуміла: жінка вже не дихає.
Швидка констатувала смерть. Євгенія плакала цілу ніч, згадуючи прогулянки надвечір на берег Дніпра, варіння варення на маленькій літній кухні й пісні під спів соловїв. І як Марина Степанівна без зайвих запитань і допитливості прийняла її тоді, коли підтримка була найпотрібнішою, а взяти її більше не було звідки.
Спасибі… шепотіла знову й знову Євгенія, віддаючи останню шану тій, хто колись простягнув їй руку і відчинив серце.
Сини Марини Степанівни вже наступного дня приїхали із сімями. Старший відвів Євгенію убік:
Мама хотіла, щоб частина будинку відійшла тобі, ти б тут жила і доглядала дім. Ми з братом не збираємося переїжджати. Є заповіт. І ми не проти, якщо ти приймеш цю частку. Якби не ти, мама була б зовсім одна. Ми вдячні тобі за все.
Ні, Євгенія похитала головою. Не можу й не буду. Це ваш дім. Якщо треба дивитися догляну, але спадок повинні приймати лише ви з братом. Ваша мама дуже вас любила.
Так і порозумілися. Євгенія згодом знайшла людей, які орендували дім, а з синами Марини Степанівни підтримувала добрі відносини.
Саме одна з невісток допомогла Євгенії, коли через пів року після весілля вона опинилась у лікарні.
Позаматкова вагітність. Вам треба ретельно займатись здоровям! лікар, що оперував Євгенію, насварив її пальцем. Добре, що поруч була мама. Могло закінчитись набагато гірше!
Це свекруха Але ви маєте рацію мама…
Наскільки я розумію, у вас вже траплялися проблеми?
Так.
Якщо хочете мати дітей потрібно серйозно пройти обстеження. Інакше єдиний шанс стати матірю лише ЕКЗ.
Євгенія не плакала. Сльози вона залишила на потім важливо було зрозуміти, що робити і як виправити. Вона дуже хотіла дітей з Олегом настільки, що це почало переходити у навязливу ідею.
Зупинила її Анна Миколаївна.
Жень, відверто поговоримо? сказала якось ввечері, знаючи, що син у відрядженні.
Після весілля Олег і Євгенія швидко купили невеличку квартиру у Запоріжжі. Олег вже міг собі це дозволити справи в нього йшли вгору, і Анна Миколаївна знову почала мріяти про готель.
Батьки Євгенії хотіли допомогти, але Олег відмовився.
Женю, давай самі. Я хочу сам подбати про свою сімю.
Тесть потиснув зятеві руку.
Молодець! Твоя мама може пишатися тобою!
Анна Миколаївна також схвалила вибір сина й те, що вони не відкладали питання дітей.
Але побачивши, як Євгенія метушиться по клініках, Анна Миколаївна вирішила втрутитися.
Жене, поговорімо Я бачу, що тобі важко. Що турбує?
Нічого не виходить А якщо я не зможу мати дітей, піду від Олега! Не терпітиму, щоб він марнував життя поруч із тією, хто не подарує ні радості, ні сенсу
Не треба так! Ти не знаєш, скільки зробила для Олега Він з тобою став жити по-новому! А діти це прекрасно, але не все. Я не одразу стала мамою, ми з чоловіком довго чекали й молилися про сина. Але щастя виявилося більшим за дітей. Олег схожий на свого батька Ти розумієш?
Так, напевно
Не руйнуй того, що є! Ви сенс одне для одного. Бережи це! Любов витримає все, якщо їй дати шанс.
А як у вас вийшло стати мамою?
А хто його знає! Анна Миколаївна сміялася крізь сльози. Я навіть не підозрювала! Коли вирішили жити, як доля дасть отримали подарунок.
Дай Боже й мені такий подарунок Євгенія зітхнула.
Чому ти не звернешся до Сніжани, невістки Марини Степанівни? Вона гарний лікар. Може, допоможе.
Євгенія нагадала собі і за тиждень поїхала до Львова на обстеження.
А через рік народилися двійнята.
Щастя впевнено увійшло до оселі Олега та Євгенії й не збиралося йти.
А потім у родині зявилася донька, прийомна Марічка, вже впевнено знаючи, що більше власних дітей не буде. Це рішення визрівало довго; можливість удруге відчути радість батьківства прийшла раптово.
Класна керівниця зі школи Олега, яка тільки стала мамою, виявилась тяжко хворою. В новину цю приніс Арсен.
Бідна Ліля Збираємо гроші на лікування хочемо відправити в Київ, може, допоможуть. Майже всі наші скинулися.
Зараз…
Олег переказав пристойну суму гривнями. Незабаром Лілю відвезли до столиці. Анна Миколаївна поїхала з нею у Лілі крім старенької бабусі нікого не залишилося, а мала дитина потребувала турботи.
На жаль, допомогти вже не змогли. Лікарі лише полегшили біль, щоб Ліля могла подбати про дитину.
З проханням взяти доньку звернулася до Анни Миколаївни, а та до Олега та Євгенії. Відмовляти не стали.
У їхній невеликій квартирі з часом місця стало мало діти підростали, і пора було думати про нову оселю.
Знову втрутилась Анна Миколаївна.
Олеже, бери гроші з готельного фонду! Купіть із Женею більше житло.
Мамо, а твоя мрія?!
Ось моя мрія! вона цьомкнула Марічку й кивнула на двійнят. Я хочу бути поруч із онуками, бачити, як ростуть, допомагати вам. І підтримувати Женю, а ти магазинами займайся. Я допоможу з дітьми. Обирайте житло, головне, щоб у кожного була своя кімната!
Квартиру вибрали велику, світлу, простору. Діти бігали кімнатами, шукали ехо, а Євгенія сміялася, дивлячись, як сини вчать сестричку кричати “ау”.
Беремо! рішуче сказав Олег.
А єдиним каменем спотикання стала Катерина старша по підїзду. Вона вирішила, що багатодітні сімї не бувають зразковими: за ними треба стежити чи не кожного дня.
Люди якісь постійно в них. Діти бігають босоніж! Молодша донька на прогулянках постійно спить! Підозріло усе це!
Може, ти перебільшуєш, Катю? Спека ось і бігають босоніж. Корисно ж! А гості не бешкетують. А якщо кожна сімя під підозру, так у гості й ходити перестанемо.
Поки ви розбиратиметесь біда станеться! Надто вони вже гарні, ці Олег з Євгенією! Не вірю накопаю правду! Не буває так, щоб усе було добре!
Сусідки хмарились, слухаючи Катерину. А вона відступати не збиралася. Її дитинство у сімї партійних функціонерів було суворим: ніч на колінах у кутку звичне. Та на люди сімя була зразком, а синці на руках ховали під довгими рукавами.
Стосунків із братами Катерина не підтримувала, бо хотіла забути отой кошмар. Вона не побудувала власної сімї: коли чоловік одного дня замахнувся тапком на свою хвору собачку, Катерина, захищаючи тваринку, залишила і його, і дім.
Її єдиним прихистком стала квартира від бабусі, яка теж була суровою й жорсткою жінкою. Після її смерті Катерина відчула полегшення.
Звикла жити сама, ніколи не довіряла людям, бо памятала власне дитинство, у якому не було жодного захисту ззовні. І тепер намагалася хоча б іншим допомогти, виправити байдуже ставлення світу як могла. А сімя Євгенії і Олега стала тією можливістю.
Одного спекотного дня Євгенія, спостерігаючи за дітьми на майданчику, згадала, що час йти додому. Донька ось-ось мала прокинутися, а сини збиратись у центр розвитку.
Біля підїзду чекала Катерина.
Знову діти босі по подвірю! Не можете купити нормального взуття?!
Євгенія посміхнулася бутси синів коштували дорожче за будь-які кросівки Олега, бо ті багато грали у футбол, і Олег на спортивному не економив.
Що тут смішного?! У вас діти! Про них піклуватись треба! А ти?!
Катерина розсердилася, бачачи спокій Євгенії. Тут жінці стало зле, світ перед очима потьмянів і якби Євгенія не встигла підхопити, Катерина впала б зі сходів.
“Швидка” приїхала швидко, забрала у лікарню з інсультом. Коли Катерина опритомніла поруч сиділа Євгенія. Вона залишила дітей із Анною Миколаївною, а сама приїхала до клініки.
Що зі мною? намагалася спитати Катерина, та язик не слухався.
Тихо, все буде добре, Євгенія погладила її руку. Інсульт. Але лікарі зробили все можливе. Відпочиньте. Я поруч. Вам потрібен сон.
Євгенія стримала слово взяла турботу про Катерину на себе. Жінка була самотня як ніхто, мов перекотиполе серед камяних багатоповерхівок.
Чому? намагалася спитати Катерина.
Бо так треба. Погано людині бути самій. Я знаю.
Звідки?
Познайомилась з самотністю. Погана компанія. Але тепер тобі вона більше не загрожує! Я ж тебе не кину, обіцяю!
Катерина плакала, але Євгенія робила вигляд, що не бачить її сліз. Тепер перед нею була просто літня сусідка, у якій було стільки болю, а серед цього життя залишилися тільки влада над підїздом та палісадником із трояндами найкрасивішими, що Женька бачила у житті. А якщо людина вміє виростити такі квіти в неї не може бути чорної душі. Це Євгенія знала напевно.
Два роки потому.
Ой, Жень, не розумію, як ти з ними даєш раду! Дочка спокійна, а хлопці справжні пустуни! Катерина, сидячи на лавці, наставляла малу Марічку.
Ой, тітко Катю, то ще нічого! Їх лише двоє! А в Арсена четверо! Як зберуться разом я готова тікати! Його дружина вже молиться, щоб пятий не був хлопчиком.
Вже знають хто?
Та ні! Ховається! сміється Євгенія. Арсен каже, до сюрпризів готовий.
Господи, яка спека!… А ти, Женю, щаслива?
Євгенія замислилась. Що людині потрібно для щастя? Щоб поруч були близькі, щоб усі були здорові, щоб діти росли щасливими? Все це у неї є. А отже вона по-справжньому щаслива.
Так!
Євгенія посміхнулася, і Катерина, вкотре глянувши на неї, відчула: навіть літня спека здається не такою суворою. І над містом, здається, зявилась свіжість і легкість нового життя.
