12 квітня
Сьогодні я знову задумалася про те, як швидко спливає час. Мені вже пятдесят шість, і останні місяці відчуваю, що старіння йде стрімко. Це природно, кожному своє А все ж, коли вдивляюсь у дзеркало, не можу не тривожитись. Зовсім недавно ще виглядала молодшою, мав би хтось подумати немов мені ще сорок.
Згадала старенького дідуся, Семена Петровича. Він щодня сидів на лавочці у нашому подвірї під каштаном, незалежно від погоди. Завжди у вусатій шапці, інколи у старій шкіряній кепці, і кожного разу, коли я проходила повз, підводився, вклонявся й казав: «Яка ж ви гарна, панянко!» Я сміялася, кивала йому у відповідь і поспішала на роботу, а слова його супроводжували мене цілий день. Колеги теж говорили приємності, та чомусь найбільше запамятовувалися саме Семенові щирі компліменти.
Днями я помітила, що Семена Петровича давно не видно на лавах. Спитала у сусідів і дізналась, що його відвезли у геріатричний пансіонат. Діти живуть далеко, сам він вже зовсім немічний, потребує догляду. Йому ж майже девяносто…
Думки про власну старість відступили: в голові крутилися спогади про дідуся. Дізналася адресу закладу, приготувала в подарунок карамельки, яблука, домашній пиріг. І в неділю вирушила до Семена Петровича.
Знайшла його у холі він мирно їв манну кашу з вершковим маслом. Коли побачив мене, посміхнувся, і сказав знову ті самі слова: «Який радісний день! Яка ви гарна жінка!» І до мене одразу підійшли інші старенькі, заговорили, сказали силу добрих слів, подякували за гостинці.
Ввечері, вже вдома, зупинилася біля дзеркала. Румяні щоки, очі іскряться, волосся злегка закрутилося біля скронь, навіть зморшки стали менш помітні Мабуть, виглядаю молодше своїх літ. А може, то просто настрій змінився після гарного дня?
Відтоді щонеділі я їжджу до геріатричного пансіонату. Вчу дідусів та бабусь танцювати польку, показую українські хороводи. Не задля омолодження, ні просто тому, що на душі тоді так тепло. Легко, коли можеш зробити для когось щось добре. А для когось у закладі я немов донька чи навіть онука.
І кожного разу хтось із стареньких говорить: «Як ви гарно виглядаєте!», і я розумію, що це від щирого серця.
Часом мені здається, що люди немов дзеркала. Але не прості, а чарівні хтось дає крила, надихає, а з іншими ніби згинаєшся під вагою світу. Треба берегти таких добрих, чистих людей як дзеркала, що відображають твою красу внутрішню.
Особливо треба піклуватися про літніх, турбуватися, доки вони поруч. Бо поки є старші, ще й ми не такі старі. І можемо ще бути комусь потрібні. Так я собі думаю І певна: це правильно.
