Одна дівчина кохала чоловіка. Відчувала до нього щось особливе. Дуже подобався їй цей чоловік, просто заворожував. Вона думала, що це кохання.
І дуже засмучувалася. Бо він не відповідав їй взаємністю, хоча вона старалася привернути увагу: говорила солодким голосом, кидала спокусливі погляди, шукала привід поговорити, розстібала верхню гудзик на блузці… Усе, як у кіно. Але безрезультатно.
А найгірше — цей чоловік почав проявляти увагу до іншої співробітниці. До звичайної, нічим непримітної жінки, та ще й старшої за нього. Вони довго розмовляли, він носив їй каву з автомата, дивився на неї тепло… А потім став провожати додому. Підвозив на своїй машині. А та жінка навіть не вміла керувати авто.
Як так? Адже закохана дівчина була явно гарнішою та молодшою. Але він не відчував до неї нічого.
Все просто. Ця закохана пані нічого не знала — і не хотіла знати — про чоловіка, який її так вабив. Так, вона знала, що він не одружений. Знала, що зарплата у нього гарна, дуже гарна. І що костюм дорогий. І машина — теж. Більше її нічого не цікавило.
Цікавив лише сам чоловік. Красивий, привабливий, так хочеться опинитися в його обіймах! І побудувати стосунки. Вийти за нього заміж.
Але про що вони базікають із тією непримітною жінкою? Листувались, дзвонили, сиділи в машині та не їхали — просто говорили. Це ж не кохання. Це просто розмови.
А кохання — це якраз розмови. І повне розуміння людини. Розмови, коли з півслова вгадуєш, що хоче сказати той, хто тобі дорогий. Коли смієшся від жарту, ще не дослухавши — бо вже зрозумів. Коли говориш однією мовою і ніяк не наговоришся. І коли людина тобі цікава. Вся. Завжди. Від першого зустрічного погляду до останнього подиху.
Коли тобі важливо, чи встиг він поїсти. Як там із батьком, чи допомогло лікування? Болить спина? А пам’ятаєш той старий фільм про Синдбада-мореплавця, де пластиліновий монстр ганявся за сміливим моряком — пам’ятаєш? Одягни теплу куртку, сьогодні холодно. А в піонербол грали в таборі, пам’ятаєш?
І в Моема є одна фраза — пам’ятаєш? Дивись, листя пожовкло, як старі листи й фотографії. А в мене фіалка зацвіла. Багато років не цвіла, а тепер — ось, дивись, ожила… А ти в школі був квітникарем, я пам’ятаю. І у тебе кактус зацвів, ти так тішився.
Дай-но я лоб потримаю, нема температури? Щось ти гарячий… Одягай шапку, вітер.
І обійму тебе. Бо для тебе я живу й дихаю. І ти мій. А я — твоя.
Для стороннього це — безглуздий потік слів. Балачки. Дитячий лепет. Але ні. Це — мова кохання, зрозуміла лише тим, хто кохає. Розуміння. Глибинний інтерес до життя іншої людини.
ЗакАле вона так і не зрозуміла, що справжнє кохання — це коли хочеться не взяти, а віддати.
