Вона муркотіла тихо, ніби благаючи про допому, але люди навколо або не чули, або робили вигляд, що не чують. Маленький пес, що згорнувся від страху, здригався щоразу, коли хтось проходив повз, і в його очах читався жах…
Щодня вона проходила пять будинків, щоб дійти до стоянки, де її завжди чекало таксі до офісу. Працювала фінансовою аналітикинею відповідальна посада, доводилося консультувати фірми, знаходити помилки та покращувати процеси.
Через таку зайнятість особисте життя поступово зникло. Вранці за компютер, ввечері ледве вистачало сил дійти до ліжка. І так день за днем.
Але це лише фон. Справжня історія про інше.
Щоб встигнути до роботи до восьмої, потрібно бути на зупинці о сьомій тридцять. Офіс у іншому районі.
Саме того дня таксі не було, і вона зачекала. Стояла, обіймаючи себе від вітру, коли раптом відчула чийсь погляд. Може, через шурхіт листя, а може, просто відчула.
У проміжку між будинками вона побачила їх: сіру кішку, струнку та гордовиту, і маленьке тремтяче щеня, що тулилося до неї. Кішка час від часу облизувала маля й озиралася на людей.
Вона муркотіла, але ніхто не звертав уваги. А щеня здригалося від кожного кроку перехожих і ховалося під живіт своєї захисниці. Та намагалася його заспокоїти, обвиваючи хвостом і притискаючись мордою до нього.
Жінка порпалася у сумці, дістала великий бутерброд із сиром та ковбасою. Ковбасу поклала біля кішки, решту перед щеням. Пес притиснувся до асфальту й закрив очі.
Кішка лише подивилася на жінку, мяко муркнула і спочатку торкнулася її руки головою. Потім закрила малеча собою і продовжувала облизувати його, поки він, тремтячи, їв.
Вона навіть не помітила, як задивилася, поки не почула роздратований голос таксиста:
Гей! Ви мене не чуєте? Сідайте, їдемо!
Наступного дня вона принесла їм їжі. У душі сподівалася, що вони будуть там. І вони були. Кішка радісно муркнула, а щеня замахало хвостом. З того дня вона приносила їм сніданок, а ввечері залишала щось смачне.
Того ранку йшов дощ. Вона поспішала день обіцяв бути важким. Пробігла звичну відстань, поклала їжу, погладила кішку й щеня. Підвівшись, зустріла погляд двірника.
Розвели тут звірину! буркнув він. Мені потім сміття прибирати. Геть! і замахнувся мітлою.
Щеня жалібно запищало і сховалося за кішку. Та вигнула спину, закривши його, і заплющила очі, готуючись до удару.
Жінка не памятала, як опинилася перед ними. Якийсь внутрішній поштовх кинув її наперед під мітлу.
Удар дзвеняче влупив її в ногу й у бік. Біль пронизав. Вона скрикнула й закрила обличчя руками.
Двірник злякався й завмер:
Та ви що… Я не хотів! Вибачте…
Вона не слухала. Дивилася на кішку й щеня. Кішка дивилася на неї здивовано, а щеня визирало з-за спини й несміливо махало хвостом. Вона опустилася, морщачись від болю, і знову погладила їх.
На роботі начальниця, побачивши її з подряпаною ногою, скрикнула:
Що сталося? Хто це зробив?
Дізнавшись, схопила телефон:
Зараз викличу поліцію! Вдарити жінку мітлою? Він з глузду зїхав!
Не треба, тихо сказала жінка. Прошу.
Ти що, з розуму зїхала? Таке не пробачають!
Я не пробачаю. Я просто не хочу, щоб він вигнав їх.
Тоді так, рішуче сказала начальниця. Завтра візьмеш їх і приведеш до мене. Влаштуємо в притулок. Гарний. Я знаю директорку. Будуть разом. Згодна?
Добре, кивнула жінка, хоча всередині щось протестувало.
Цілу ніч вона не могла заснути. Їй снилося слово «притулок». Вона прокидалася, серце билося навіженно. Вранці, не виспавшись, вона вийшла під холодний дощ.
Пять будинків. У дощ. Сьогодні це було особливо важко. Таксист сигналив, кричав щось із вікна. Вона махнула рукою зараз піде.
Раптом вітер вивернув парасольку, і дикий крик кішки. Вона випустила парасольку, обернулася. Кішка підбігла й притулилася до її ніг.
Ну що, мала? говорила вона, гладячи її мокру шерсть. Кажуть, притулок гарний… вас годуватимуть…
Кому вона це казала? Кішці? Щеняті? Собі?
Собі. Звісно, собі…
Таксист люто
