Щоденник.
Сергій Петрович був старим бігачем. Жив собі, жив — самотність його не гнітила. Працював, як той віл у ярмі. Роботу любив. Звик усе робити ідеально, щоб порядок був у всьому. А скільки не зустрічався з жінками — ідеальної так і не знайшов. Наприкінці липня того року вирішив поїхати у відпустку на південь. Втомився ж, захотілося трохи втекти від цивілізації. Заліз у інтернет, розмістив оголошення.
Відгукнулася жінка з двома дітьми, мешканка південного села. До моря хвилин 20 пішки, зате місце далеке від курортів і міст, окрема кімната, а за його продукти — безкоштівно готуватимуть домашнього. Взагалі, спокусився. Добрався без пригод, навігатор не підвів. Будинок був старим, але чистим, кімната затишною, а господиня привітною. По подвір’ю бігав маленький песик, той-тер’єр. У саду дозрівали фрукти, а діти, хлопчик і дівчинка, років 9-10, клопоталися по господарству. Господиня Сергію не набридала, питала, що приготувати, щедро частувала полуницею й лагідно усміхалася.
Сергій цілими днями проводив на морі — купався, лазив по скелях, фотографував і листувався зі старим другом у ВК. Деколи він замислювався: звідки у 50-річної жінки такі малі діти? Замислювався, замислювався, та й спитав:
— Ганно Гнатівно, це ваші онуки?
— Ні, — відповіла Ганна, — мій син і дочка, просто пізні. Сім’я не склалася, за чоловіка не вийшла, та й вирішила хоча б діточок народити. Та й не така вже я стара, мені ж 48.
Поки говорили, Сергій придивився до господині — приємна, м’яка, усміхнена. Ім’я йому теж подобалося. Ганна, Галюня. Матір його так звали. А від неї пахло полуницею і вершковим маслом. Молоде виноградне вино було смачним, вечори трішки прохолодними, а небо — зоряним. Обидва вони не викручувалися, ну що там, дорослі люди. Днем поводилися як зазвичай, а вночі Сергій тихенько пробирався до господині, до Галюні. А потім повз назад у свою кімнату — діточок будити не можна.
Маленький песик навіть не гавкав на Сергія, тільки подивився хитренько, ніби все розумів. Гарний песик, економний. З’їдав пару ложок, але двір пильнував сумлінно. Звали його Марусею. І почала Маруся ходити з Сергієм на море, навіть плавала, а потім вилазила, відтрушувалася, сохла на сонечку і бігла додому раніше за Сергія. А він — слідом.
Але одного разу Маруся не прийшла. Сергій пішов її шукати, кликав, гуляв, розвісив з десяток оголошень. Куди поділася собака? Не зрозуміло. Сусідка сказала, що можливо, приїжджі вкрали — ті, що мешкають на іншому кінці села. Сергій пішов туди. Але йому сказали, що вони вже поїхали, із маленькою собачкою, годину тому, у бік траси. Сергій повернувся, сів у машину й погнався. Наздогнав через 80 кілометрів і перегородив дорогу. Із джипа вийшли дві дівчини, молоді, зухвалі.
— Гей, приберіть машину! Водії з вас нія! Зараз викличемо поліцію!
— Викликайте, — відповів Сергій, — тільки спершу поверніть собаку.
— Ось, роззявив рота! — засміялася вища. — Вона бездомна, ми її рябіли.
— Вона не бездомна, — відповів Сергій, — у неї є сім’я. Не ваша це собака.
— Та пішов ти, — заверещала друга, — не прибереш машину — скла поб’ємо!
Сергій обійшов їх і покликав: «Маруся!» Песик завив і заскакав по сидіннях, намагався пролізти у привідкрите вікно. Дівчата хапали Сергія за руки, лаялися матом і намагалися битися. Сергій не знав, що робити — бити жінок не міг.
Виручив поліцейський, що під’ехав — огрядний, спітнілий, важко дихав. Лейтенант узокликнув, затуляючи вуха від криків дівчат, і взяв Марусю на руки.
— Тихо всі! До кого песик піде, той його й забере. Документів на нього в жодного нема.
— Цупко, Пусечка! — заклопоталися дівчата, дістаючи ковбасу, — іди до нас, у машинку йди!
— Поїхали додому, Марусечко, — сказав Сергій.
Поліцейський поставив собаку на землю. Маруся ринула до Сергія, виляючи хвостом і голосно гавкаючи.
— Ну ось, здається, розібралися, — задихався поліцейський.
— Ні, це наша собака! — заверещали дівчата. — Не маєте права її забирати! Ми скаржитимемося вашому начальству! Ми її від самовігу рябіли!
Поліцейський почервонів.
— Ось що, рятівниці. Або по-доброму їдете, або зараз перевірю страховку, вогнегасник, знак стоп, аптечку. І всі пігулки в ній перерахую. Машина у вас брудна. Та й на предмет розшуку треба пробити. А комп тільки на базі…
Джип зник швидко. Сергій подягСергій завмер у дверях, коли в уяві яскраво виник образ Галюні, що стояла на порозі з усмішкою, немов чекала його вже цілу вічність.
