Знайшли привід для пропозиції. Оповідання
Дякую вам за підтримку, за ваші вподобайки, небайдужість і відгуки на мої оповідання, за підписку і окрема ПОДЯКА від мене та моїх пяти котярусь за донати.
Буду щиро вдячна, якщо ділитиметесь сподобаними оповіданнями у соцмережах це завжди приємно авторові!
Твоя донька мріяла про породистого песика? якось запитав у знайомої жінки сусід.
Мріяла, та грошей зайвих немає, лишилися самі без господаря, відповіла жінка. А сусід лишень посміхнувся: За так віддам, поїхали.
Як на зло, донька Ганнуся вже повернулася зі школи, почула і відразу до матері причепилася:
Мамо, їдемо, це ж безкоштовно, мамо! Я з ним гулятиму, і навчатися буду лише на відмінно, обіцяю, мамо!
Ну що ти, Остапе, за чоловік! Дитя розхвилював, а мені потім розбирайся, з обуренням сказала Оксана Іванівна.
Ти б, Оксано, спершу на мене подивилась, а потім злилась. Я чоловік добрий, господарський, роботящий. По всіх питаннях порядний, лише самотній! відказав Остап.
Та кинь! Остапе, навіщо на тебе дивитись? Я тебе з малечку памятаю я школу закінчила, коли ти ще у шестикласниках ходив, схаменися, ще більше розсердилась Оксана.
Зате тепер ми зрівнялись, бачиш ти мені до плеча трохи, та й слабша за мене! Остап наблизився й обійняв Оксану жартома.
Дивись, Ганнусю, який я сильний та великий, а твоя мама менша!
Зате головою слабший тихенько, при доньці тискаєшся, ледве вислизнула Оксана.
Та й я про те мені тебе й не вистачає, так сумно без мудрої жінки, з легкою образою посміхнувся Остап.
Годі вже вам, ми їдемо за песиком чи ні? ледве не плачучи, перепитала Ганнуся.
Ото ж бо, де ти такого візьмеш і задарма, і гарненький, із цятками. А яка з ним цікава пригода трапилася! Їдьмо, покажу! тепер голос Остапа був загадковий, Ганнуся міцно вчепилася у мамину руку:
Ну мааамо, ти ж обіцяла!
З погляду Оксани Остап зрозумів, що вона вагається, і швидко заговорив:
Ну що, заводжу авто? Тут поряд, не пожалкуєш!
Оксана Іванівна скоса подивилася на сусіда, зітхнула й сказала донці:
Гаразд, їдемо, кажуть песик малий, лиш дивись у мене, якщо погані оцінки принесеш…
Усю дорогу Ганнуся питала:
А песик веселий? А як його звати? Дядьку Остапе, ми вже скоро?
Нарешті вони підїхали до старенької хати.
Це квартира моєї покійної матері, я її здавав не пощастило з квартирантами. Не ображайтесь на безлад не встиг прибрати, вчора побачив уперше, коли за орендою прийшов…
У квартирі був страшенний гармидер й бруд.
Серед куп пакетів зі скипною крупою, порожніх коробок з-під печива та іржавих консервних банок, сиділи в обіймах одне одного сіра кицька з жовтими очима і лохматий песик.
Брудні, з патлатою шерстю, але, як потім зясувалося не зломлені лихою долею, яку їм лишили попередні господарі.
Що з ними, почав знервовано-весело Остап, Місяць не заходив сюди приїхав за грішми, а тут таке!
Сусіди розповіли, що дві дівчини, які тут жили, утекли тихцем кілька тижнів тому, так і не розквитавшись.
А кицьку й песика просто викинули зі свого життя.
Бідолахи лишилися закриті самі у порожній хаті, без води і їжі.
Як же вони вижили? жахом перепитала Ганнуся.
Сліди їх боротьби за життя були скрізь. Голодні тягнули й зїдали все, до чого лише дотягнулись. Печиво одразу, потім почали гризти макарони, їли сухі вівсяні пластівці, навіть примудрилися відкрити консерви й згущене молоко, яке залишили квартиранти. Коротше, все, що знайшли зїли!
Варто було б побачити, як це виходило!
А найголовніше вода. Киця, ймовірно, навчилася відчиняти кран у ванній, чи випадково так вийшло. І пощастило, що не до кінця, а то б усього підїзду затопили хоч і врятувалися б швидше…
Остап знав, що казати: Ганнуся кинулася одразу ж заспокоювати та годувати песика і кицю кормом, який приніс Остап.
І навіть в Оксани на очах зявилися сльози жалю…
Я знав, що не помилився в тобі, Оксано, добра ти жінка, казав тихо Остап, поки Ганнуся гладила ситих тваринок. То що, обох забираємо? А заміж за мене підеш, Оксано? Я ж досі не женився, бо такої, як ти, не знаходив. Ходи за мене, разом щасливі будемо не сумнівайся. Машина є, дві квартири, Ганнуся матиме де жити, коли виросте. Одну здамо але тільки гарним людям! Ходи за мене, може колись і ще дітей матимемо, добре житимемо! І кицька з песиком уже є як у порядній хаті має бути. Згідна, Оксано?
Згоджуйся, мамо! крикнула Ганнуся, не до кінця зрозумівши, про що дядько Остап.
Остап засміявся:
Дивись, усі «за», вирішуй!
Та ти, Остапе, знову жартуєш? несподівано знітилася Оксана.
Бо й справді він був чоловіком привабливим і серце у неї весело застукотіло, коли Остап знову обійняв.
Дай подумати, якщо серйозно, ти, спокуснику! уся почервоніла Оксана.
Думай, не поспішай. Я поки кицю до себе заберу, а вам песик як Ганнуся хотіла. А завтра ми з Муркою прийдемо по відповідь, тож ти, Барбосику, тут порядок наведи, сказав Остап до песика, і той веселим гавком погодився.
Уговорив Остап Оксану вийти за нього.
Через місяць усім підїздом справляли весілля.
Готували в Оксанчиних апартаментах, а столи виставили у Остапа у нього більше місця у холостяцькій оселі.
Мурка й Барбос не відходили від нових господарів ні на крок тварини завжди тягнуться до добрих людей.
Через рік у Оксани та Остапа зявилися двійнята Соломія й Олесь.
Мурка і Барбос задіяні доглядають малечу. У великій сімї кожному знайдеться справа.
А найголовніше у великій родині й щастя багато!
Дітям радість, і звірятам теж.
Особливо, коли є у хаті й кицька, і собачка!
