Один зоря сходив, немов у неглибому сні.
— Годі сперечатися. Треба вирішувати, що робитимемо далі. Платне навчання для Софійки – хоч би за перший курс. Вона ж у нас розумна, підтягне знання та перейде на бюджет, — втомлено промовила Ольга, дивлячись на чоловіка.
Ігор мовчки знизав плечима, наче ця розмова його не стосувалася.
— Ігор, ти взагалі мене чуєш?
— Так, — буркнув він, не відриваючи очей від телефону.
— Тоді треба продавати мотоцикл. У мене на роботі хтось цікавився. Продамо – гроші підуть на навчання.
— Ні, Олю. Мотоцикла не продаємо, — різко відсік Ігор, і жінка завмерла від несподіванки.
— А чому це?
Відповідь вдарила, як ніж у спину.
Ольга завжди вірила, що сім’я – це фортеця, збудована на довірі. Вони з Ігорем прожили разом двадцять три роки, пережили важкі часи, збудували будинок під Києвом, виростили доньку. Але останнім часом щось змінилося. Ігор став дратівливим, замкненим. Ольга думала – це через смерть його брата Дмитра, з яким вони були дуже близькі.
Дмитро залишив дружину Наталю та сина Андрія. Ольга й Ігор допомагали їм, часто в шкоду собі. Але цей випадок став останньою краплею.
— Я обіцяв мотоцикл Андрію, — кинув Ігор.
— Чекай… Як ти міг? Ми ж домовилися продати його для Софійки! — Ольга відчула, як їй стискає груди.
— Я нікому нічого не обіцяв, — відмахнувся він.
— Ми обговорювали це на сімейній нараді, коли Софійка закінчувала школу! Вона вибрала складну спеціальність, з високим конкурентом!
— Тоді я не знав, що Дмитро помре, а Андрій залишиться без батька. Йому потрібна підтримка.
— А твоїй доньці – ні?! — Ольга намагалася достукатися до чоловіка, але він мовчав, дивлячись у підлогу.
Вона подумала, що він погоджується, і почала готувати документи для навчання Софійки. Дні промайнули у клопотах.
Ввечері, накриваючи на стіл, Ольга почула дзвінок. На екрані – номер Наталі.
— Олю, дякую тобі велике за подарунок! — голос удови сяяв радістю.
— Який подарунок? — Ольга збентежилася.
— Мотоцикл! Ігор подарував його Андрію. Ти б бачила, як він щасливий! Він із дитинства мріяв про байк, Дмитро обіцяв подарувати на вісімнадцять. Але після його смерті… звідки в нас гроші? А Ігор виконав мрію сина! Дякую вам!
Серце Ольги стиснулося.
— Ти кажеш, наш мотоцикл у вас?
— Так, Олю. Ігор подарував його Андрію. Ти не знала?
Ольга мовчала, не знаходячи слів. Цей мотоцикл вони з Ігорем купили три роки тому на спільні заощадження. Вона погодилася на покупку за однією умовою: якщо знадобляться гроші для Софійки – мотоцикл продадуть.
У голові промайнув нещодавній розговор із донькою:
— Мам, я все з’ясувала. Треба внести передоплату.
— Звичайно, Софійко, ми з татом вже все вирішили. Завтра покупець приїде дивитися мотоцикл…
Тепер ці слова звучали, як жорстока насмішка.
— Гаразд, чую, тобі неколи, — сказала Наталя і поклала трубку.
Коли Ігор зайшов до хати, Ольга сиділа на дивані, сціпивши телефон.
— Ігор, мені дзвонила Наталя. Це правда? Ти віддав мотоцикл?!
Він завмер, потім неохоче кивнув.
— Так. І що?
— Як це «і що»? Ти подарував наш мотоцикл без мого дозволу? Потайки?!
— Олю, годі. Це мій мотоцикл.
— Наш, Ігор! Ми купували його разом, з умовою, що продамо для Софійки!
— Та що ти заладила про навчання! — гаркнув він. — Не розумієш? У мене немає сина. Ти народила мені лише доньку. А Андрій – справжній хлопець. Я обіцяв Дмитру піклуватися про нього, як про рідного.
— Серйозно?! — голос Ольги затремтів від болю. — Софійка для тебе не спадкоємиця? Не рідна?
Із коридору почулися кроки. Софійка стояла біля дверей, бліда, з очима, повними сліз.
— Ти міг допомогти мені, але вибрав племінника? — її голос дрижав.
— Навчання – не головне, — буркнув Ігор. — Підеш на бюджет, на іншу спеціальність. Яка різниця? А Андрію ніхто байка безкоштовно не дасть.
— Я для тебе ніхто, — тихо сказала Софійка, розвернулася і пішла у свою кімнату, грюкнувши дверима.
— Подивися, що ти наробив! — Ольга ледве стримувала гнів.
— Олю, я втомився. Ти завжди незадоволена. Я втратив брата, Андрій – батька. Ти цього не розумієш?
— А ти, схоже, втратив доньку, — холодно відповіла вона.
Останні місяці Ольга помічала, як Ігор віддаляється. Він затримувався на роботі, став таємничим, часто відвідував Наталю.
— Просто підтримую її, вона сама, — говорив він. — Андрій просив допомогти з мотоциклом, він навчається на автоВін так і не почув її слів, але вона вже звільнилася від нього, наче зняла вузол із серця.
