Тінь зради
Шостий день поспіль Світлана не розмовляла з чоловіком. Все почалося минулого вівторка через дрібну сварку. Богдан забув дістати м’ясо з морозилки, хоча Світлана двічі нагадувала. Але він, повернувшись з роботи, знову встромився в ноутбук, поглинений терміновими звітами.
— Богдане! — голос Світлани з кухні дзвенів від злості. — Ти спеціально ігноруєш мої прохання? З чого мені готувати вечерю, якщо м’яса немає?
— Пробач, кохана, — відгукнувся Богдан, не відриваючись від екрану. — Зовсім заклопотаний. Давай замовимо піцу? Чи суші?
— Замовляй, що хочеш! — кинула Світлана, натягуючи пальто.
— Куди ти? — Богдан вийшов у передпокій, здивовано дивлячись на дружину.
— Прогуляюся, — відрізала вона і гупнула дверима.
Богдан знизав плечима і повернувся до роботи. Через дві години він замовив піцу, чекаючи Світлану. Але вона повернулася лише опівночі, коли місто Львів вже поринуло в зимову тишу.
— Де ти була так довго? — скрикнув Богдан.
— У кафе вечеряла, — холодно відповіла Світлана.
— Одна? У такий час?
— А що такого? Ти ж не подбав про вечерю. Довелося шукати, де поїсти.
— Ти мені вічно цю курку пригадуватимеш? — спалахнув Богдан. — Ну, забув! З ким не буває!
— Справа не в курці! — Світлана зірвалася на крик. — Ти до мене несерйозно ставишся! Жодної уваги! Мої слова для тебе — ніщо!
— Що? — Богдан примружив очі, відчуваючи, що сварка роздутБогдан глянув у вікно, де падав сніг, і зрозумів, що втрачати більше нічого.
