Сказати, що все це моя вина нічого не сказати! плаче Ярина, сестра мого хлопця. Я навіть уявити не могла, що таке може трапитись! А тепер не знаю, що далі робити І взагалі не розумію, як мені вийти з цієї ситуації, не втративши гідності.
Ярина одружилася кілька років тому.
Після весілля вирішили, що молодята проживатимуть у матері чоловіка. Батьки чоловіка мають простору трикімнатну квартиру в Тернополі, а син у них один-єдиний.
Одну кімнату залишаю собі, а інші ваші, заявила свекруха. Всі ми культурні люди, думаю, буде мирно і злагоджено.
Ми завжди можемо переїхати! сказав тоді Ярині чоловік, Олексій. Я не бачу нічого поганого в тому, щоб спробувати жити разом з мамою під одним дахом. Якщо не знайдемо спільної мови знімемо квартиру!
Так і почалося спільне життя, яке виявилося зовсім не простим. Обидві і Ярина, і свекруха старалися знайти спільну мову, але з кожним днем напруга зростала. Образи накопичувались, і час від часу вибухали сварки, що тільки ставали частішими.
Ти ж казав, що якщо не вийде, ми переїдемо! в сльозах вигукнула Ярина.
Та хіба причина? спокійно відповіла свекруха. Через дрібниці речі не збирають і не лишають усе!
Рівно через рік після весілля Ярина завагітніла, народила здорового сина Богданчика.
Цей період співпав з тим, що свекруха звільнилася з роботи й довго не могла знайти нову роботодавці не хотіли брати жінку передпенсійного віку. От і залишились вони з Яриною удвох вдома майже цілодобово, не маючи можливості виходити кудись по справах. Атмосфера в квартирі псувалась із кожним днем.
Олексій знизував плечима і лише вислуховував нарікання, адже працював один на всю сімю.
Я зараз не можу покинути маму, в неї немає доходу. Не можу залишити її на самоті. І грошей на оренду житла та ще й підтримку мами не вистачить. Коли мама знайде роботу, тоді й переїдемо!
Та терпіння Ярини врешті-решт закінчилося. Зібрала вона речі, забрала Богданчика і переїхала до своєї мами в Чортків. На прощання сказала чоловікові: якщо для нього важлива сімя, хай щось вирішує, сама ж ні за які обставини не повернеться в дім його матері.
Ярина була переконана, що Олексій її дуже цінує і невідкладно поверне все на свої місця. Але цього не сталося.
Вже минуло більше трьох місяців, відколи вона з дитиною мешкає у своїх батьків, а чоловік навіть не намагався її повернути. Він живе з мамою, спілкується з дружиною і дитиною по відеозвязку після роботи та навідується у вихідні в гості до тещі.
Виходить, що він зараз має увагу і турботу двох жінок, а про сина турбується мама Ярини йому тільки зручно. Олексій нібито все одно у виграші. І свекруха не дуже щось втратила.
А Ярина цим життям зовсім не задоволена. Вона щиро любить свого чоловіка, хоча розуміє, що він поводиться дуже незрілі.
Чого ти чекала, коли забрала речі й пішла? питає Олексій. Повертайся, якщо така твоя воля.
Схоже, що й сама Ярина не готова залишити маму чи орендувати окрему квартиру. На декретній відпустці грошей ледь вистачає на найнеобхідніше.
Невже це кінець сімейного життя?
Та, можливо, інколи справжня любов вимагає компромісу і розуміння. Важливо навчитися слухати і чути одне одного, щоб не втратити найціннішого сімю та людяність. Життя часто випробовує наші стосунки, але обираючи шлях терпимості й добра, ми не втрачаємо гідності, а навпаки стаємо сильнішими разом.
