У Львові, на вулиці, заваленій осіннім листям, Марійка йшла швидко, тримаючи важку сумку з овочами. Раптом ззаду почувся голос:
— Дівчино! Дівчино, почекайте! Стійте!
Вона обернулась — до неї біг хлопець у вишиванці та зі знакомою кепкою. Де ж вона її раніше бачила?
— Фух! Нарешті! Ви, мабуть, у спринті тренуєтеся? Лелеченько, ледве встиг! — хлопець задихався, схилившись, упершись кулаками в коліна. Кепка злетіла з голови, покотилася по бруківці. Марійка автоматично нахилилася, щоб підняти, і стикнулася лобом із ним.
— Ой! Ну й ну! — скрикнула вона, торкаючись ушибленого чола. Обернулася, щоб піти, але хлопець вхопив її за руку.
— Постривайте! Вибачте, це випадково. Господи, що за день!.. Ви ж сестра Шевченка? Олександра? — прошепотів він, поправляючи кепку. — Я вас бачив у нього вдома, тільки ви були отакесенька… — показав на пальцях.
— У вас сонячний удар? — підняла брови Марійка. — Коли я була отакесенька, вас, мабуть, і на світі не було! Чого вам треба? Ви мене затримуєте!
— То ви не Наталка? Не Наталка Шевченко? — розгублено запитав хлопець.
— Ні. Я Марійка Бойко. Бувайте! — рішуче рушила до трамвайної зупинки, але він не відставав.
— Ну от, ми вже знайомі! Ви — Марійка, я — Ярик, чудово ж? А чому ви така сердита? І сумку тягнете важку. Давайте, допоможу! — простягнув руку до торбини, але дівчина відскочила.
— Ідіть собі! Ааа… — раптом зрозуміла вона. — Ви так із дівчатами знайомитесь? Дуже оригінально! Та…
— О, вам вже цікаво! Давайте поклажу, я не втечу. Буряків і цибулі у нас і своєї повно, — кивнув на овочі в торбинці. — А я взагалі багато чого знаю! Чому літаки не падають, як з’являється блискавка, як вивести плями від вишневого варення…
Він хотів продовжити, але Марійка раптом засміялась, сунула йому сумку.
— Ви дитячу енциклопедію читали? — запитала вона.
— І це теж. Я з бабусею живу. Вона, Оксана Іванівна, у питаннях освіти дуже сувора! У мене в голові — весь “Шевченківський словник”.
Ярик спробував показати, як бабуся “вкладала” в нього знання, вийшло незрозуміло.
— Що ви руками махаєте? Сигналізуєте? — насторожилася Марійка.
— Та ні! Це я показую, як бабуся мене “наповнювала”. Книги, радіоп’єси, лекції у літньому театрі… Вона завідувала бібліотекою, тож головне завдання — просвіщати мене. Можу розповісти, як виростити курчати з яйця, як розмножити фікус…
— Нудно. Морозиво хочете? — Марійці все більше подобався цей Ярик із його ерудицією.
— Дякую, не можу. А вам куплю. — Дівчина, — звернувся до продавця, — ванильне, у вафельці.
— Як ви вгадали? — Марійка перехопила його руку з грошима, заплатила сама.
— За що так? Хотів почастувати! — образився Ярик.
— Моя бабуся теже сувора була. Вчила: “Усьо сама, Марійко, сама! Незалежність — те, за що боролися жінки!” Отож я у вас і так у боргу — сумки несете.
— А мужик без справи — що дуб без дощу, в’я,
