Зустріч друзів
У другий клас Мишко пішов уже в іншу школу в іншому селі. Він чув, як батько говорив матері:
Віро, Іван листа прислав, мій армійський друг, памятаєш, як я розповідав, як він мене витягнув з поля, коли я ногу зламав на навчаннях.
Ну і що далі? запитала дружина Олена, а він мовчав загадково. Гришу, чого мовчиш, далі що?
А далі цей самий Іван пропонує переїхати до них у село. Пише, що добре живуть. Я механік, і їм такі потрібні, а ти ветеринар, тож і тобі робота буде. Наш голова про колгосп не дбає, все запустив, господарству не допомагає, тільки пє.
А що, може й на краще. Мені теж набридло з ним сварятися, погодилась Олена.
Переїхали. У другому класі Мишка посадили за парту з Тарасиком, міцним хлопчиськом, жвавим, з веснянками на носі. Зараз же й подружилися. Попереду на другій парті сиділа Марянка, білява з кучерявими пасмами на чолі й скронях, а довге волосся заплетене у косу. Ця дівчинка була сусідкою Тарасика, тому вони ходили разом до школи й назад. Тарасик не давав її в обиду нікому й завжди важливо казав Мишкові:
Марянка буде моєю дружиною, як виростем, а друг сміявся, це коли ще виростем.
Але Тарасик після школи забирав у Марянки портфель, і йшли вони втрьох додому, Мишкові з ними було по дорозі. Мишкові подобалось жити в цьому селі. Він швидко зійшовся з хлопцями, приходячи зі школи, зараз же сідав за уроки, а потім біг на вулицю. Так і пропадав з селянськими дітьми, бігали скрізь і робили всяке.
Так минуло три роки. Але сталося непередбачене у Мишка захворіла мати, а незабаром померла. Хлопець плакав від горя, забивався в кут.
Як тепер без мами, думав і переживав він.
Олену поховали. Залишився Григорій з сином удвох. Без матері все було не так, важко було Мишкові, дуже сумував. Батько варив несмачний борщ, мало що вмів готувати. Уроки у сина не перевіряв, увесь день на роботі, увечері втомлений приходив, а ще й по хаті клопіт був.
Через півроку Григорій привів у дім нову дружину з сусіднього села.
Ось, сину, це Зіна, тепер буде з нами жити. Ти маєш її слухати, проговорив батько, гладячи сина по голові.
Не подобалася Зіна хлопцеві. Навіть Тарасик із Марянкою жаліли його.
Моя мама каже, що твоя мачуха зла, випалила Марянка, я підслухала її розмову з сусідкою. Вони казали, що в тому селі на ній ніхто не одружувався, а твій батько, не знаючи її добре, закохався.
Та годі, Маря, може, то й неправда, заступився Тарасик за Зіну, але Мишка вже знав, що ніколи не полюбить її, як любив свою маму.
Поживемо побачимо, по-дорослому відповів Мишка, а друзі уважно на нього подивилися.
Сусіди попліткали й заспокоїлися. Зіна до Мишка особливої уваги не проявляла, своїх дітей у неї не було. Чим займається хлопець, як вчиться, її не цікавило, а він відчував, що вона його не любить.
Але минув час, і вона народила сина Петрика. Тепер і зовсім уся увага малюкові, батько теж стояв над ним і посміхався, на Мишку ніхто не звертав уваги. Зайвим він став, непотрібним. Одного вечора він випадково почув, як Зіна докоряє батькові:
Гришу, важко мені з двома дітьми, Мишка лінивий, допомагати не хоче і вже грубить, він навіть здивувався, ніколи такого не було, але вона наговорила батькові про нього з три короби. Мишка вже великий, відвези його до бабці, важко мені з ним.
Григорій послухав дружину й вирішив відвезти його туди, звідки вони приїхали. Там жила бабуся Ганна, мати Олени. Важко було прощатися з друзями Мишкові, всі втрьох плакали й обіцяли писати листи. Мишка поїхав, написали по три-чотири листи, а далі й перестали.
Бабуся Ганна любила онука. Мишка це все, що лишилося від її доньки Олени. У сусідів у Ганни жила родина. Антін із дружиною Марією та донькою Олесею. Дівчинка була на пять років молодша за Мишку, але дуже до нього привязалася. Він приходив до них у гості, бо Марія коліз була подругою Олени його матері, і душею ставилася до хлопця. Антін теж добрий був до нього.
Мишка цікавився технікою, книжки навіть переглядав у Антіна. У того були золоті руки: всю меблі сам робив, розписні наличники на хаті. Мишку багато чому навчив. Якщо лагодив машину чи трактор, кликав Мишку на допомогу, і під час роботи пояснював, що до чого.
Ну-бо, Мишко, допоможи мені тут, казав Антін із посмішкою, а той радо біг, тримай отой. Завтра на світанку поїдемо з тобою на риболовлю, скажи бабусі, щоб розбудила тебе рано.
Мишка був вдячний Антіну й привязався до нього. Марія любила готувати, завжди щось пекла, смажила, варила, потім кликала бабусю й Мишку до себе,Михайло і Олеся прожили довге і щасливе життя, доглядаючи один за одного, як і обіцяли того літнього вечора, коли вперше усвідомили своє кохання.
