Без рубрики

— Як добре, що ти в мене є, — сказав я, обіймаючи Ольгу. — А я щаслива, що ти зі мною! — відповіла вона

19 червня 2026 р., запис у щоденнику Сьогодні розмірковую про те, як у нашій родині з’

Олександр Вовчок йшов додому після нічної зміни на будівельному майданчику. Звичайний крижаний вечір

— Мам, скільки ще можна? Тепер я все життя будемо згадувати про неї? — образливо простягла пятнадцятирічна Зоряна.

«Чи не схожа ця жорстока, немов загнане звіряче створіння, жінка – його мати?», — думав я, коли її слова

— Яка недоречна ця їхня урочка, — прошепотіла Олена, розтрушуючи чайник. — Вони знайшли час святкувати

Ганна повільно ступає на бездоганно підстрижену газонну смужку, ніби виходить на сцену. Кожен її крок

— Мишко, ми вже п’ять років сидимо у черзі. П’ять. Лікарі стверджували, що діти нам не даруватимуть.

**31 травня, недільний ранок.** Тихо в кухні, а в повітрі ще тремтить запах бульйону. Свекруха Ганна

Ми познайомилися в поліклініці, у черзі до лікаря. Я прийшла через стрибки тиску, а він чекав на результати аналізів.